Я заблукаю в світлооку осінь,
Аби багатством літ посмакувать,
Згадати і своє дитинство босе,
І пісню лебедину заспівать.
Про сивину, що вже мережить скроні,
Про посмішку травневих диводнів,
Про сонце, схоже на розквітлий сонях,
Про силу й міць великої рідні.
Уп’юсь вином, настояним на часі
І щедро поділюся з усіма,
Аби жилося легше й бідоласі
І не сувора стрілася зима
Моя й його. І доля… посміхнеться,
Покличе нас обох в мрійливу даль.
Утре сльозу і посивілій неньці,
Коли вона від щастя зарида.
23.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
