Завтра, 24.06.2021., моя подруга дитинства проведе у вічність свого коханого чоловіка, з яким прожили майже 50 років. Болючі рядочки склалися у вірш
Прощальна пісня
Коли залишає лебідь
Лебідку свою й гніздо,
Ридає за ним і небо,
І кожна з обох їх доль.
Душа ж його лебедина
Лебідку торкне крилом:
«Пробач, я як і людина,
В небесний лечу полон.
А ти не тужи за мною,
Всьому давай лад сама.
Лишайся отут земною,
Де літо бува й зима.
Про мене згадай, хоч рідко,
У колі друзів, дітей,
Кохана моя лебідко,
Хай жито твоє цвіте!»
Коли ж відліта лебідка
У царство утіх «пра- пра-,
Ридають земля і дітки:
«Матусю, хіба пора…»
Крилом помаха лебідка:
«Лишаю я вам цей світ…»
І душам стає так гірко:
Останній же то політ…
І сонце вмить почорніє:
Прикриє його імла…
Довкола повечоріє…
Зоря її ген зійшла…
Коли замовкає серце,
Що вміло любить, кохать,
Виконує тиша скерцо,
Й немає у тім гріха.
А як замовкають струни
Земного життя-суєти,
Й житами твій лан заврунить,
Прожив недаремно ти.
23.06.2021.
Тоню, прийми наші щирі співчуття у зв'язку із цією трагічною подією, а чоловікові царство небесне.
тужливо... та життя непедбачуване...
