Мовчу. І сльози витираю,
На шоу дивлячись впритул,
Котре розігрують Бариги,
Людей втягнувши в це кіно.
А люди, змучені обманом,
Слухняно грають свою роль,
І по сценарію вмирають,
Заради ситості акул,
Котрі влаштовують інтриги,
Щоб опустити всіх на дно,
І затуманити дурманом,
Поширюючи свій контроль.
Вдову поставили під офіс
З портретом вбитого в АТО
І вмовили її кричати
Чимдуж принизливі слова:
«Виходь, негайно, наркомане –
Ми розтерзаємо тебе!»
А їм шепочуть ззаду профі:
«Кричіть: «Виходь скоріш, а то
Будеш, як Бубочка, скавчати
Доки на плечах голова!»»…
Що за безумство, громадяни?
Від чого вас отак гребе?
Та ж ви потрапили під дію
Нервово-лінгво-процедур,
Котрі збивають з пантелику
Кого завгодно – лиш повір
У достовірність ритуалу,
В який вони втягнули вас.
Майстерні й підлі лицедії,
Котрих направив самодур.
І вами ж створює велику
Масовку фільму «Скотний двір» -
Неначебто юрбу повсталу,
Ляльковий власник Карабас.
Та схаменіться ж, майте розум!
Що з вами роблять ті щури?
Невже не ясно вам, панове,
Що ці господарі ляльок
Ось так ваших синів вбивали,
Грабуючи свої ж війська!
І зараз створюють загрозу
Цієї, нової пори
Утнути для народу нове
Нещастя. Згодні? Нормальок?
То знайте: ваші карнавали -
Це пагуба для вас близька.
