Літа його в полоні сивини…
Чи то лишила слід глибока осінь…
О, скільки пережить їм довелося!
О, скільки перебачили вони!
Частіше йшов на повен зріст життям…
Бувало, що траплялася й недоля,
Та гідність шанував і власну волю,
Тож мав немало на шляху й звитяг.
Він переміг не 'дну голодну смерть,
І на війні вона йому стрічалась,
З коханою при зорях повінчались…
Замість ноги – протез і… документ.*
Про друзів пам'ятав, коли й… молився
І Господові дякував за те,
Що ще й для нього білий світ цвіте,
І від життя такого не втомився.
Та доля таки з нього поглумилась,
Її, бач, не об'їдеш і конем.
Донецький край палав тепер вогнем,
Й його онуки кров'ю там умились.
Ця новина старого підкосила,
Бо дійсність не вкладалась в голові.
Тепер ще й ненависний цей covid…
І залишили ветерана сили.
Зсутулився… Знесилений до краю,
Він віру в перемогу не втрача:
«За те, що Кремль війну з нами почав,
Всевишній таки Рашу покарає».
2.11.2021.
* – посвідчення інваліда Великої Вітчизняної війни.
Ганна Верес (Демиденко).
Дай Боже, сил йому! Шануймо ветеранів! 
