Від Бога, мабуть, така є?
Чи доля була крилата,
Чи кликали вже крилята,
Коли вона, мов лелека,
Полинула в світ далекий –
Далекий і невідомий,
З тривогою: як там вдома?
Той світ часто був жорстокий:
І заздрощів їло око,
Й жалило жало зміїне,
Збивались не раз коліна…
Йшла, падала й підіймалась
І з долею знов змагалась.
Стрічалися жорна й труби…
Все мала: і ласку, й грубість,
А доля тоді сміялась
Ще й подругою назвалась…
Та чи була вона нею,
А чи відбулась брехнею,
Ніхто вже цього не знає.
І все ж вона не одна є,
Бо подругу має МУЗУ:
Рве квіти із нею в лузі,
П’є запахи абрикоси,
Стрічає життєву осінь.
Уперто прямує в зиму,
Десь – видну, а десь – незриму.
Від дійсності ж не втікає –
Від Бога, мабуть, така є.
28.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно! 
