Поріг осінній роки перетнули
Й дістались до намічених висот…
Знов об історію думки мої спіткнулись:
О, як же нас Москва віками гнула,
Але ж зумів утвердитись народ.
Вже відійшли князі і воєводи –
Їх імена заніс в літопис час,
Подарував Господь нам землю й вроду,
Нестримно ніс Дніпро у море води,
Та москаля народ ніс на плечах.
Громи ревли, де мала буть погода,
Де жменя свят і буднів череда.
Здавалося, прийшла таки свобода,
Що це від неба маєм нагороду,
Її ж забрати хоче знов орда.
Ракети шле нам, кулі і снаряди,
Руйнує доль розшиті рушники,
Життя людські щодень Росія краде,
Вночі і вдень нас поливають «Гради»,
Котрі Москва зібрала за роки.
Та у дугу уже нас не зігнути,
Бо «Воля» – наш одвічний позивний,
Над нами душі тих, хто впав за Крути,
І хто упав на всіх шляхах війни.
Вони і ангели нас будуть боронить.
2.02.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
