Пахла доля її полинами,
Бо сирітством обпечений вік.
На шляху то шторми, то цунамі,
Часто-густо й сльоза з-під повік.
Їй тепла зустрічалося мало,
Тож густіла від холоду й кров.
Чи то доля в лещатах тримала,
Чи неправедний вирок зборов?
Зашкарубла душа, мов долоня
У засохлих твердих мозолях,
У нужди повсякденнім полоні.
Упивалась бідою й земля.
І ятрила неправда їй душу,
Обзивалась репресій доба:
Хочеш жити, цих тем не порушуй,
Під собою сучків не рубай!
І вона, як могла, виживала,
Боронила від згуби ім'я,
А на ноги підтяті вставала,
Народилася в неї сім'я.
Літ відміряно теж небагато…
Чи то доля скупою була –
Не дозволила більше літати,
А чи сили забракло в крила?!
21.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
