Ті дні, що диким лязготом звучали,
Не викинути з пам’яті ніяк,
Коли навколо все ревло, тріщало,
Бо так хотів у бункері ман’як.
Утрапивши на дно земного пекла,
Влаштоване нащадками орди,
Бійці боролись так, що душі терпли,
Бо ані вийти, ні зайти туди.
Окрилені високою любов’ю
До матері – до рідної землі
Вони були немов забуті Богом.
Невже той світом править, що в Кремлі?
Чому ж не чує рід людський волання?
«Азовцям» іще рано умирать, –
Повторюю, як мантру, як заклання, –
Людьми відбутись нам усім пора!
Нас величають: ми – земля героїв,
Бо вміємо стояти до кінця.
Життя ж людське не може бути грою.
Чи формула відома світу ця?
Лиш раз життя вручається людині
І місце, особливе на Землі,
Тож мусить світ буть проти зла єдиним,
Поки прозріють ті, що у Кремлі.
Ми всі живем під оберегом Божим,
Тож бажано не втратити його.
Лиш той народ у війнах переможе,
Який цінує воїна свого!
16.05.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
Все буде добре! Герої не вмирають. Якщо ті варвари візьмуться їх судити, то тільки на посміховисько виставляться всьому світові, бо й у сами тільки одна мантра про "родіну защищать".