Далі ці у очах мов блакить –
Тонеш в них, мов плигонувши в море,
І без розуму простір любить,
Ніби щастя зловить на Аврорі...
З них смішинки мов іскри летять,
І бажанням немов би палають,
Думка – в щось тут ось-ось посвятять?
Раптом зовсім ні з чого зітхають...
Ні не здатні ми їх розгадать,
Сім воріт заховали загадку –
То вперед, враз неждано назад,
Ти в розгубленості, весь в здогадах?
Мить, й образи побіжним дощем,
Накривають ні в чому не винних,
Без причини штормить кораблем
Абсолютно без запахів винних?...
27.07.2022 р.
