Приходить осінь із дощами натщесерце, коли згасає літо, і зима,
ось-ось потисне холодом долоні...
Вже пізно, зриває вітер листя,
слухавка мовчить,
а серце - хоче плакати, кричати.
На самоті життя кудись рушає
в сивому вагоні.
Від кого ця душа біжить сп'яніла?
Невже від щирого кохання,
в якому черемшину обіймає глід,
В обід, вночі, і звечора, і зрання?
