1
Пішки й безжурно я ступаю на відкриту дорогу,
Здоровий, вільний, переді мною світ,
Довга бура дорога веде туди, куди мені треба.
Віднині я не прошу щастя, я сам собі щастя,
Віднині я не нию, не зволікаю, не вимагаю нічого,
Покінчено з цими домашніми скаргами, бібліотеками, сварливими критиками,
Сильний і щасливий я крокую по відкритій дорозі.
Земля, її вистачає,
Я не хочу прихилити зорі,
Я знаю, їм добре там, де вони є,
Я знаю, їх вистачає тим, хто володіє ними.
Я до цих пір несу мою давню солодку ношу,
Я беру їх, чоловіків і жінок, я беру їх з собою, куди б не пішов,
Присягаюся, їх неможливо позбутися,
Я переповнений ними і переповнюю їх навзаєм.)
2
Ти, дорого, якою я йду і дивлюся навкруг, я вірю, ти не все, що є тут,
Я вірю, що також тут багато невидимого.
Тут серйозний урок прийняття, чи прихильності, чи відторгнення,
Негр з його кучерявою куделею, негідник, невіглас, немічний, не відторгнуті;
Народження, суєта після візиту лікаря, плентається жебрак,
спотикається пияк, весела гульба механіків,
Юний втікач, карета багатія, франт, таємна втеча закоханих,
Ранній торгівець, катафалк, перевезення меблів
до міста, повернення з міста,
Вони виникають, я теж виникаю, будь-яка річ виникає, нічому не можна завадити,
Але нічого я не приймаю, але нічим я не можу дорожити.
3
Ти, повітря, яке дає мені подих, щоб говорити!
Ви, об'єкти, які сповіщають мені багатозначні смисли і надають їм форму!
Ти, світло, яке омиває мене і всі речі ласкавим рівним потоком!
Ви, прокладені дороги, в безладних вибоїнах на узбіччях!
Я вірю, що в вас є незриме буття, ви такі дорогі для мене.
Ви, вимощені плиткою тротуари міст! ви, міцні бордюри по краю!
Ви, вулиці! ви дошки і тумби пристаней! ви обшиті брусом
борти! ви, далекі кораблі!
Ви, ряди будинків! ви, пронизані вікнами фасади! ви, дахи!
Ви, під'їзди та входи! ви, кам'яні та залізні огорожі!
Ви, вікна, чиї прозорі оболонки можуть так багато відкрити!
Ви, двері та східці до них! ви, арки!
Ви, сірі камені нескінченних тротуарів! ви, сходжені перехрестя!
Зі всього, що торкнулося вас, ви брали для себе,
і, вірю, зараз все це таємно даєте мені,
З живих і мертвих ви творили свої незворушні образи,
і їхні душі можуть бути видимими і дружніми до мене.
4
Земля розкинулась справа і зліва.
Живі картини, кожна частина в її найкращому вигляді,
Музика спадає туди, де її чекають, і завмирає там, де вона небажана,
Життєрадісний гомін людних доріг, веселий бадьорий дух дороги.
О дорого, якою я рухаюсь, ти не скажеш мені, не залишай мене?
Ти не скажеш мені це небезпечно - якщо залишиш мене, ти заблукаєш?
Ти кажеш мені, я добре підготовлена, я добре втоптана і безвідмовна, тримайся мене.
О людна дорого, відповідаю я, не боюся тебе залишити, але люблю тебе,
Ти проявляєш мене краще, ніж я можу проявити сам себе,
Ти будеш для мене важливішою, ніж мої вірші.
Я думаю, що всі героїчні вчинки задумані під відкритим небом, і всі вільні вірші теж,
Я думаю, що сам міг би тут зупинитися і творити дива,
Я думаю, що можу зустріти в дорозі кого полюблю, і когось,
хто полюбить мене,
Я думаю, кого б я не зустрів, той повинен бути щасливим.
5
З цієї години я вирішую звільнитися від обмежень і вигаданих напрямків,
Іду туди, куди намітив, сам собі господар повний і абсолютний,
Слухати інших, добре вдумуючись, що вони кажуть,
Призупинятися, вивчати, визнавати, розмірковувати,
М'яко, але з непохитною волею, звільняючись від того, що
тримало б мене.
Я ковтаю великими ковтками простір,
Схід та захід - мої, і північ та південь - мої.
Я більший, кращий, ніж я думав,
Я не знав, що в мені стільки доброти.
Все мені здається прекрасним,
Можу повторювати чоловікам і жінкам. Ви зробили мені стільки хорошого
Я зробив би так само,
Я збиратиму для себе і вас, коли йтиму,
Я розкидатиму себе серед чоловіків і жінок, коли йтиму,
Я розкидатиму серед них нову радість і неспокій,
Хто мене спростує, не хвилює мене,
Хто мене прийме, той буде благословен і благословить мене.
6
Зараз, якщо з’явиться тисяча досконалих чоловіків, це не здивує мене,
Зараз, якщо з’явиться тисяча прекрасноликих жінок, це не
здивує мене.
Зараз я бачу секрет творення найкращих людей,
Це рости на свіжому повітрі, їсти і спати на землі.
Тут є місце для видатного особистого вчинку,
(Такий вчинок завоює серця всіх людських рас,
Це потік сили і приголомшливий закон і насмішка над усіма
законами і всіма аргументами проти нього.)
Ось випробування на мудрість,
Мудрість зрештою не випробовується в школах,
Мудрість не може передаватися від того, в кого вона є, до іншого, хто її не має,
Мудрість душі не піддається доведенню, вона є власним доказом,
Охоплює всі етапи, об'єкти і якості, і є суттю
Або визначенням реальності й безсмертя речей, та досконалості речей;
Щось є у плині погляду на речі, що виманює
це з душі.
Зараз я переглядаю філософії та релігії,
Вони можуть добре зарекомендувати себе в аудиторіях,
але зовсім не проявляються на привіллі хмар і на ландшафті
і в струменях потоків.
Тут усвідомлення,
Тут підведений підсумок людини - вона розуміє, що є в ній,
Минуле, майбутнє, велич, любов - якщо вони вільні від тебе, ти
вільний від них.
Поживне тільки ядро кожного об'єкта;
Де той, хто зриває шкаралупу з тебе і мене?
Де той, хто розвінчує підступи і виверти твої й мої?
Тут прив'язаність, вона колись не модна, зараз доцільна;
Ти знаєш, що це таке, коли тобі здається, що тебе полюбить незнайомець?
Ти знаєш, що говорять звернені до тебе очі?
7
Тут зізнання душі,
Зізнання душі йде з її глибини крізь дозвільні ворота
без провокуючих запитань,
Звідки ці співвідчуття? звідки ці роздуми в сутінках?
Чому є такі чоловіки і жінки, що коли вони поряд зі мною, сонячне світло
ллється в мою кров?
Чому коли вони залишають мене, знамена радості опадають і блякнуть?
Чому ті дерева, під яким ніколи я не бродив, посилають мені важливі натхненні
думки?
(Думаю, вони дозрівають там взимку і влітку на цих деревах і завжди
опадають плодами, коли я йду мимо;)
Чим це я так миттєво обмінююсь з незнайомцями?
Чим з якимсь візником, коли їду з ним поруч на сидінні?
Чим з рибалкою, тягнучим невід, коли я йду мимо
і зупиняюся?
Чому мене робить розкутим прихильність чоловіків і жінок? Чому моя
робить розкутими їх?
8
Відвертість душі це щастя, тут щастя,
Я думаю, вона пронизує весь простір, чекає споконвіку,
Зараз вона дісталася нам, сповнює нас по праву.
Тут виникають флюїди й принадні якості,
Флюїди й принадні якості - це свіжість і привабливість жінок і чоловіків,
(Щоденна ранкова зелень, постійно проростаюча з коріння,
не свіжіша й не принадніша
від них самих.)
З флюїдів і принадних якостей походить любовний піт старих і молодих,
З нього просочується зачарованість, яка сміється з краси й досягнень,
З неї виростає тремтяча болісна жага контакту.
9
Вперед! хто б ти не був, рушай зі мною!
Відправившись зі мною, ти знайдеш те, що ніколи не втомлює.
Земля не втомлює ніколи,
Земля безмовна, дика, від початку незбагненна,
Природа дика і від початку незбагненна,
Будь нестримним, продовжуй, існують дивовижні речі, добре приховані,
Присягаю, є дивовижні речі, красу яких не передати словом.
Вперед! ми не повинні зупинятись тут,
Якими б не були привабливими залишені магазини, яким би не було зручним житло,
ми не можемо залишитися тут,
Який би не затишний цей порт, і які б не тихі ці води, ми не повинні
кидати тут якір,
Як би ми не раділи гостинності, якою нас оточують, ми дозволимо собі
прийняти її, але недовго.
10
Вперед! стимули повинні бути більшими,
Ми попливемо незнаними маршрутами і небезпечними морями,
Ми направимося туди, куди гонять вітри, несуть хвилі, і кліпер янкі
мчить під всіма вітрилами.
Вперед! сильні, вільні, земля і стихія,
Здорові, непокірні, веселі, самолюбиві, допитливі;
Вперед! наперекір всім правилам!
Наперекір вашим правилам, О недалекоглядні і бездуховні служителі культів.
Затхлий труп перегороджує прохід - не дочекається поховання.
Вперед! але прийми попередження!
Щоб подорожувати зі мною, потрібні більша пристрасть, сила, витривалість,
Ніхто не пройде випробування, доки не проявить мужність і здоров'я.
Не приходьте сюди, хто вже втратив все своє найкраще,
Тільки той може прийти, хто володіє чудовим і повним рішучості тілом,
Ні хворі, ні пияки, ні венерично хворі не допущені.
(Я і Моє не переконуємо аргументами, порівняннями, римованими віршами,
Ми переконуємо своїм існуванням.)
11
Слухай! Я буду чесний з тобою,
Я не пропоную старі приємні нагороди, а пропоную нові важкі нагороди,
Ось такі твої дні, які повинні настати:
Ти не надбаєш того, що називають багатством,
Ти роздаватимеш щедрою рукою все, що ти заробиш чи чого досягнеш,
Прибувши до міста, в яке направлявся, ти навряд чи зручно
розмістишся, перш ніж тебе покличе
непереборний заклик рушати,
Ти залишиш іронічні посмішки та глузування тих,
кого покинеш позаду,
Тим, хто проситиме любові, ти відповіси лише
пристрасним прощальним поцілунком,
Ти не дозволиш затримати себе тим, хто простирає до тебе
свої руки.
12
Давай! Услід за великими Попутниками і разом з ними!
Вони теж на дорозі - вони стрімкі і величні чоловіки - вони
найнатхненніші жінки,
Радіють штилю на морі і шторму на морі,
Матроси багатьох кораблів, проходці багатьох миль країни,
Відвідувачі багатьох далеких земель, гості найвіддаленіших осель,
Довірені чоловіків і жінок, дослідники міст, самотні трудівники,
Завмираючі і споглядаючі кущі, квітники, мушлі на узбережжі,
Танцюючі весільні танці, цілуючі наречених, люблячі помічники дітей, опора дітей,
Солдати революцій, стоячі біля виритих могил, опускаючі домовини,
Подорожуючі сезони підряд, роки, цікаві до кожного
наступного року після того, як минув попередній,
Подорожуючі як з попутниками, а саме зі своїми власними різними етапами,
Крок за кроком від безплідного дитинства,
Подорожуючі весело зі своєю юністю, подорожуючі зі своєю бородатістю
і зрілим змужнінням,
Подорожуючі зі своєю жіночністю, досконалою, неперевершеною, втішною,
Подорожуючі зі своєю натхненною старістю чоловічою чи жіночою,
Старістю спокійною, упорядкованою, широкою зі зверхньою просторістю всесвіту,
Старістю, вільно перетікаючою до чаруючого звільнення смертю.
13
Вперед! як до не маючого меж, так і до не маючого начала,
Щоб багато пережити, йти вдень, спочивати вночі,
Щоб зібрати в цю подорож всіх, хто її прагне, і вдень і вночі,
вони прагнуть
зібратися знову, щоб почати найкращу подорож,
Щоб не бачити ніде нічого, крім того, що ти можеш осягнути і витримати,
Щоб відчувати не далекий час, а той, який ти можеш осягнути і витримати,
Щоб не звеличити чи зневажити дорогу, але вона стелиться і чекає тебе,
яка б не довга, але вона стелиться і чекає тебе,
Щоб не бачити нічого, ні Божого, ні будь-якого, але ти все ж ідеш туди,
Щоб не бачити ніякого зиску, бо ти можеш мати зиск, насолоджуючись всім цим,
не заслуживши чи купивши, володіти бенкетом, але не володіти
жодною його частиною,
Щоб одержати найкраще у господаря ферми і багатого власника вишуканої
вілли, і щире благословення щасливого подружжя, і
плоди з садів, і квіти з квітників,
Щоб користуватися благами маленьких містечок, які ти минаєш,
Щоб взяти з собою будинки і вулиці, куди б ти не йшов,
Щоб взяти з собою роздуми чоловіків і їхній розум з ваших зустрічей,
щоб взяти любов їхніх сердець,
Щоб взяти з собою в дорогу своїх коханих, взамін всього, що ти залишаєш позаду,
Щоб розуміти сам всесвіт як дорогу, як багато доріг, як дороги для
мандрівних душ.
Всі складові поступу душі,
Всі релігії, всі усталені правила, мистецтво, уряди - все що було або є
відоме на цій планеті, чи будь-якій планеті, відправлено в ніші і закутки
перед процесією душ на великих дорогах всесвіту.
Для прогресу душ чоловіків і жінок на великих дорогах
всесвіту всі інші прогреси - це необхідний символ і підтримка.
Вічно живі, вічно попереду,
Постійні, урочисті, сумні, відсторонені, розгублені, шалені, бурхливі, неймовірні,
незадоволені,
Відчайдушні, горді, надмір довірливі, втомлені, прийняті або відторгнені людьми,
Вони йдуть! вони йдуть! Я знаю, що вони йдуть, але не знаю, куди вони йдуть,
Але знаю, що вони йдуть до кращого - до чогось важливого.
Ким би ви не були, виходьте! хоч чоловік, хоч жінка, виходьте!
Ви не повинні продовжувати спати і блукати по дому, хоча
ви його збудували, або його збудували для вас.
Геть з темної в'язниці! геть з укриття!
Марні протести, я все знаю і це викриваю!
Відкрий в собі таке ж погане, як і в інших,
Такий же сміх, танець, обід, вечерю, товариство,
Під одягом і прикрасами, за цими вимитими і доглянутими обличчями,
Відкрий таємну мовчазну ненависть і відчай.
Ні чоловік, ні дружина, ні друг не сподіваються почути зізнання,
Інше Я, двійник кожного, ухиляється і ховається,
Безформні і безмовні на вулицях міст, ввічливі і привітні в салонах,
У вагонах поїздів, на пароплавах, на громадських зібраннях,
Свої в будинках чоловіків і жінок, за столом, у спальні,
скрізь,
Пристойно вдягнені, усміхнені, стрункі, зі смертю в
грудній клітці, пеклом у черепі,
Під тонким сукном і рукавичками, під стрічками і штучними квітами,
Дотримуючись усталених правил, уникаючи подробиць про себе,
Говорять про що завгодно, але ніколи про себе.
14
Вперед! Через битви і війни!
Названій меті неможливо протистояти.
Чи переможною була минула битва?
Що вдалося? тобі? твоєму народу? природі?
Зараз добре мене зрозумій - це закладено в природі речей, що
з будь-якого плоду успіху, незважаючи ні на що, виходить
щось, що робить необхідною ще більшу битву.
Мій заклик - це заклик до бою, я плекаю дієве повстання,
Хто йде зі мною, повинен добре озброїтись,
Хто йде зі мною, йде впроголодь, до нужди, лютих ворогів,
покинутості.
15
Вперед! перед нами дорога!
Вона безпечна - я перевірив її - мої власні ноги добре її перевірили - не зволікай!
Хай папір залишається на столі не списаним, а книга - на
полиці не відкритою!
Хай інструменти залишаються в майстерні! хай гроші залишаються не заробленими!
Хай школа стоїть! не згадуй крик учителя!
Хай проповідник проповідує зі свого амвона! хай адвокат захищає
в суді, а суддя пояснює закон.
Камерадо, я даю тобі руку!
Я даю тобі свою любов ціннішу за гроші,
Я даю тобі самого себе без проповіді чи закону;
Ти даси мені себе? ти прибудеш подорожувати зі мною?
Чи будемо ми триматися один за одного, доки живемо?
Walt Whitman SONG OF THE OPEN ROAD
1
Afoot and light-hearted I take to the open road,
Healthy, free, the world before me,
The long brown path before me leading wherever I choose.
Henceforth I ask not good-fortune, I myself am good-fortune,
Henceforth I whimper no more, postpone no more, need nothing,
Done with indoor complaints, libraries, querulous criticisms,
Strong and content I travel the open road.
The earth, that is sufficient,
I do not want the constellations any nearer,
I know they are very well where they are,
I know they suffice for those who belong to them.
(Still here I carry my old delicious burdens,
I carry them, men and women, I carry them with me wherever I go,
I swear it is impossible for me to get rid of them,
I am fill'd with them, and I will fill them in return.)
2
You road I enter upon and look around, I believe you are not all
that is here,
I believe that much unseen is also here.
Here the profound lesson of reception, nor preference nor denial,
The black with his woolly head, the felon, the diseas'd, the
illiterate person, are not denied;
The birth, the hasting after the physician, the beggar's tramp, the
drunkard's stagger, the laughing party of mechanics,
The escaped youth, the rich person's carriage, the fop, the eloping couple,
The early market-man, the hearse, the moving of furniture into the
town, the return back from the town,
They pass, I also pass, any thing passes, none can be interdicted,
None but are accepted, none but shall be dear to me.
3
You air that serves me with breath to speak!
You objects that call from diffusion my meanings and give them shape!
You light that wraps me and all things in delicate equable showers!
You paths worn in the irregular hollows by the roadsides!
I believe you are latent with unseen existences, you are so dear to me.
You flagg'd walks of the cities! you strong curbs at the edges!
You ferries! you planks and posts of wharves! you timber-lined
side! you distant ships!
You rows of houses! you window-pierc'd facades! you roofs!
You porches and entrances! you copings and iron guards!
You windows whose transparent shells might expose so much!
You doors and ascending steps! you arches!
You gray stones of interminable pavements! you trodden crossings!
From all that has touch'd you I believe you have imparted to
yourselves, and now would impart the same secretly to me,
From the living and the dead you have peopled your impassive surfaces,
and the spirits thereof would be evident and amicable with me.
4
The earth expanding right hand and left hand,
The picture alive, every part in its best light,
The music falling in where it is wanted, and stopping where it is
not wanted,
The cheerful voice of the public road, the gay fresh sentiment of the road.
O highway I travel, do you say to me Do not leave me?
Do you say Venture not—if you leave me you are lost?
Do you say I am already prepared, I am well-beaten and undenied,
adhere to me?
O public road, I say back I am not afraid to leave you, yet I love you,
You express me better than I can express myself,
You shall be more to me than my poem.
I think heroic deeds were all conceiv'd in the open air, and all
free poems also,
I think I could stop here myself and do miracles,
I think whatever I shall meet on the road I shall like, and whoever
beholds me shall like me,
I think whoever I see must be happy.
5
From this hour I ordain myself loos'd of limits and imaginary lines,
Going where I list, my own master total and absolute,
Listening to others, considering well what they say,
Pausing, searching, receiving, contemplating,
Gently, but with undeniable will, divesting myself of the holds that
would hold me.
I inhale great draughts of space,
The east and the west are mine, and the north and the south are mine.
I am larger, better than I thought,
I did not know I held so much goodness.
All seems beautiful to me,
can repeat over to men and women You have done such good to me
I would do the same to you,
I will recruit for myself and you as I go,
I will scatter myself among men and women as I go,
I will toss a new gladness and roughness among them,
Whoever denies me it shall not trouble me,
Whoever accepts me he or she shall be blessed and shall bless me.
6
Now if a thousand perfect men were to appear it would not amaze me,
Now if a thousand beautiful forms of women appear'd it would not
astonish me.
Now I see the secret of the making of the best persons,
It is to grow in the open air and to eat and sleep with the earth.
Here a great personal deed has room,
(Such a deed seizes upon the hearts of the whole race of men,
Its effusion of strength and will overwhelms law and mocks all
authority and all argument against it.)
Here is the test of wisdom,
Wisdom is not finally tested in schools,
Wisdom cannot be pass'd from one having it to another not having it,
Wisdom is of the soul, is not susceptible of proof, is its own proof,
Applies to all stages and objects and qualities and is content,
Is the certainty of the reality and immortality of things, and the
excellence of things;
Something there is in the float of the sight of things that provokes
it out of the soul.
Now I re-examine philosophies and religions,
They may prove well in lecture-rooms, yet not prove at all under the
spacious clouds and along the landscape and flowing currents.
Here is realization,
Here is a man tallied—he realizes here what he has in him,
The past, the future, majesty, love—if they are vacant of you, you
are vacant of them.
Only the kernel of every object nourishes;
Where is he who tears off the husks for you and me?
Where is he that undoes stratagems and envelopes for you and me?
Here is adhesiveness, it is not previously fashion'd, it is apropos;
Do you know what it is as you pass to be loved by strangers?
Do you know the talk of those turning eye-balls?
7
Here is the efflux of the soul,
The efflux of the soul comes from within through embower'd gates,
ever provoking questions,
These yearnings why are they? these thoughts in the darkness why are they?
Why are there men and women that while they are nigh me the sunlight
expands my blood?
Why when they leave me do my pennants of joy sink flat and lank?
Why are there trees I never walk under but large and melodious
thoughts descend upon me?
(I think they hang there winter and summer on those trees and always
drop fruit as I pass;)
What is it I interchange so suddenly with strangers?
What with some driver as I ride on the seat by his side?
What with some fisherman drawing his seine by the shore as I walk by
and pause?
What gives me to be free to a woman's and man's good-will? what
gives them to be free to mine?
8
The efflux of the soul is happiness, here is happiness,
I think it pervades the open air, waiting at all times,
Now it flows unto us, we are rightly charged.
Here rises the fluid and attaching character,
The fluid and attaching character is the freshness and sweetness of
man and woman,
(The herbs of the morning sprout no fresher and sweeter every day
out of the roots of themselves, than it sprouts fresh and sweet
continually out of itself.)
Toward the fluid and attaching character exudes the sweat of the
love of young and old,
From it falls distill'd the charm that mocks beauty and attainments,
Toward it heaves the shuddering longing ache of contact.
9
Allons! whoever you are come travel with me!
Traveling with me you find what never tires.
The earth never tires,
The earth is rude, silent, incomprehensible at first, Nature is rude
and incomprehensible at first,
Be not discouraged, keep on, there are divine things well envelop'd,
I swear to you there are divine things more beautiful than words can tell.
Allons! we must not stop here,
However sweet these laid-up stores, however convenient this dwelling
we cannot remain here,
However shelter'd this port and however calm these waters we must
not anchor here,
However welcome the hospitality that surrounds us we are permitted
to receive it but a little while.
10
Allons! the inducements shall be greater,
We will sail pathless and wild seas,
We will go where winds blow, waves dash, and the Yankee clipper
speeds by under full sail.
Allons! with power, liberty, the earth, the elements,
Health, defiance, gayety, self-esteem, curiosity;
Allons! from all formules!
From your formules, O bat-eyed and materialistic priests.
The stale cadaver blocks up the passage—the burial waits no longer.
Allons! yet take warning!
He traveling with me needs the best blood, thews, endurance,
None may come to the trial till he or she bring courage and health,
Come not here if you have already spent the best of yourself,
Only those may come who come in sweet and determin'd bodies,
No diseas'd person, no rum-drinker or venereal taint is permitted here.
(I and mine do not convince by arguments, similes, rhymes,
We convince by our presence.)
11
Listen! I will be honest with you,
I do not offer the old smooth prizes, but offer rough new prizes,
These are the days that must happen to you:
You shall not heap up what is call'd riches,
You shall scatter with lavish hand all that you earn or achieve,
You but arrive at the city to which you were destin'd, you hardly
settle yourself to satisfaction before you are call'd by an
irresistible call to depart,
You shall be treated to the ironical smiles and mockings of those
who remain behind you,
What beckonings of love you receive you shall only answer with
passionate kisses of parting,
You shall not allow the hold of those who spread their reach'd hands
toward you.
12
Allons! after the great Companions, and to belong to them!
They too are on the road—they are the swift and majestic men—they
are the greatest women,
Enjoyers of calms of seas and storms of seas,
Sailors of many a ship, walkers of many a mile of land,
Habitues of many distant countries, habitues of far-distant dwellings,
Trusters of men and women, observers of cities, solitary toilers,
Pausers and contemplators of tufts, blossoms, shells of the shore,
Dancers at wedding-dances, kissers of brides, tender helpers of
children, bearers of children,
Soldiers of revolts, standers by gaping graves, lowerers-down of coffins,
Journeyers over consecutive seasons, over the years, the curious
years each emerging from that which preceded it,
Journeyers as with companions, namely their own diverse phases,
Forth-steppers from the latent unrealized baby-days,
Journeyers gayly with their own youth, journeyers with their bearded
and well-grain'd manhood,
Journeyers with their womanhood, ample, unsurpass'd, content,
Journeyers with their own sublime old age of manhood or womanhood,
Old age, calm, expanded, broad with the haughty breadth of the universe,
Old age, flowing free with the delicious near-by freedom of death.
13
Allons! to that which is endless as it was beginningless,
To undergo much, tramps of days, rests of nights,
To merge all in the travel they tend to, and the days and nights
they tend to,
Again to merge them in the start of superior journeys,
To see nothing anywhere but what you may reach it and pass it,
To conceive no time, however distant, but what you may reach it and pass it,
To look up or down no road but it stretches and waits for you,
however long but it stretches and waits for you,
To see no being, not God's or any, but you also go thither,
To see no possession but you may possess it, enjoying all without
labor or purchase, abstracting the feast yet not abstracting one
particle of it,
To take the best of the farmer's farm and the rich man's elegant
villa, and the chaste blessings of the well-married couple, and
the fruits of orchards and flowers of gardens,
To take to your use out of the compact cities as you pass through,
To carry buildings and streets with you afterward wherever you go,
To gather the minds of men out of their brains as you encounter
them, to gather the love out of their hearts,
To take your lovers on the road with you, for all that you leave
them behind you,
To know the universe itself as a road, as many roads, as roads for
traveling souls.
All parts away for the progress of souls,
All religion, all solid things, arts, governments—all that was or is
apparent upon this globe or any globe, falls into niches and corners
before the procession of souls along the grand roads of the universe.
Of the progress of the souls of men and women along the grand roads of
the universe, all other progress is the needed emblem and sustenance.
Forever alive, forever forward,
Stately, solemn, sad, withdrawn, baffled, mad, turbulent, feeble,
dissatisfied,
Desperate, proud, fond, sick, accepted by men, rejected by men,
They go! they go! I know that they go, but I know not where they go,
But I know that they go toward the best—toward something great.
Whoever you are, come forth! or man or woman come forth!
You must not stay sleeping and dallying there in the house, though
you built it, or though it has been built for you.
Out of the dark confinement! out from behind the screen!
It is useless to protest, I know all and expose it.
Behold through you as bad as the rest,
Through the laughter, dancing, dining, supping, of people,
Inside of dresses and ornaments, inside of those wash'd and trimm'd faces,
Behold a secret silent loathing and despair.
No husband, no wife, no friend, trusted to hear the confession,
Another self, a duplicate of every one, skulking and hiding it goes,
Formless and wordless through the streets of the cities, polite and
bland in the parlors,
In the cars of railroads, in steamboats, in the public assembly,
Home to the houses of men and women, at the table, in the bedroom,
everywhere,
Smartly attired, countenance smiling, form upright, death under the
breast-bones, hell under the skull-bones,
Under the broadcloth and gloves, under the ribbons and artificial flowers,
Keeping fair with the customs, speaking not a syllable of itself,
Speaking of any thing else but never of itself.
14
Allons! through struggles and wars!
The goal that was named cannot be countermanded.
Have the past struggles succeeded?
What has succeeded? yourself? your nation? Nature?
Now understand me well—it is provided in the essence of things that
from any fruition of success, no matter what, shall come forth
something to make a greater struggle necessary.
My call is the call of battle, I nourish active rebellion,
He going with me must go well arm'd,
He going with me goes often with spare diet, poverty, angry enemies,
desertions.
15
Allons! the road is before us!
It is safe—I have tried it—my own feet have tried it well—be not
detain'd!
Let the paper remain on the desk unwritten, and the book on the
shelf unopen'd!
Let the tools remain in the workshop! let the money remain unearn'd!
Let the school stand! mind not the cry of the teacher!
Let the preacher preach in his pulpit! let the lawyer plead in the
court, and the judge expound the law.
Camerado, I give you my hand!
I give you my love more precious than money,
I give you myself before preaching or law;
Will you give me yourself? will you come travel with me?
Shall we stick by each other as long as we live?
ID:
959455
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.09.2022 00:42:50
© дата внесення змiн: 12.09.2022 00:42:50
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
