Сльозами море не долити,
Потрібно якось далі жити.
Мов Ярославна зранку рано
Сльозами жалю додаю.
Полетіла б я голубкою,
Тією сизою птицею, вдовицею-жарптицею.
Все над Дніпром я облетіла б
І там би серце й залишила.
Вітрило, Вітре, я молю
- Мої ти крила підійми
До милого на мить візьми,
До мого ладо віднеси.
Неси, лети, лети туди, де він і ти.
Тут неба мало і землі,
Мені одній на самоті.
І море синєє в сльозах.
Застило горе на вустах.
О, Дніпре, дужий, друже мій.
Ти повноводний та прекрасний.
В воді спокійній покажи , де мій коханий, витязь красний.
Мої ти сльози за водою неси, неси мене ти за собою.
Його, молю, ти вокреси !
Не в силі, Ти? Тоді мене візьми.
Й до нього в омут занеси.
Щоб більше сліз не проливала,
Тебе щоденно прославляла.
Щоб більше я не сумувала.
Була де він, його кохала.
Якщо живий, то шанувала .
Якщо він там, то з ним б Була.
Словами ж жалю додаю, чи не достатньо й так болю.
Тим, що було уже живу.
Сльози рікою проливаю.
Своє я ладо виглядаю.
Собою світло закриваю.
В тумані знову я блукаю.
В Путивлі граді на валу
Коханий, знову виглядаю, чекаю, жду , стою.
До неба думкою літаю.
Де б ти не був, тебе люблю, нема кінця цьому жалю.
Оригінально!
