-Саме така.
- Тупа, неточена сапа.
Затуркана, сліпа.
Пробачте за такі слова.
- На шиї в вас є голова?
- Ви таргани є безголові?
Пекельний біль у кожнім слові.
Гармонія була навколо,
Бог , боже слово.
Коло життя, нема кінця.
Цвітіння, райськії птахи,
Лиш дві людини там жили.
Голі приголі, чисті , причисті.
В промінні сонячнім сіяли,
Бід , холоду не знали.
Сад цвів в душі,
Едем навколо.
Медова ріка, красота.
Гармонії то КОН природи.
Що внизу - те і вгорі.
Ви до дерев всі придивіться,
У них ви розому й навчіться.
А ви не мавпи,
Мавпи кращі.
Ви ненаситні ненажери,
А для Землі ви лиш проблеми,
Для вас на ній лише печери.
Саме такі.
Ви тут ЧУЖІ.
Не діти нашої Землі.
Гармонію ви й погубили.
О, скільки лиха натворили.
Закон лиш сили насадили.
Хоч деревце ви посадили,
Який квітник і чим полили?
Життя під корінь лиш пустили.
Пеньки, одні пеньки.
Пеньок і я, пеньок і ти.
Росло біля стежини деревце,
Поряд з ним ще деревце.
Так, дерево, за ним знову дерево.
В гості ходили,листям ніжно гомоніли.
Дихала планета.
Зараз лиш болото.
Хащі та асфальт.
Під корінь зрубали.
-Кращим життя стало?
Кожнеє рубає, кожнеє пиляє.
Листочки зелені в карман накладає.
Обрубки, пеньки.
Знизу одні, зверху чужі.
Ті, що за Коном нам пишуть закони.
Сонце з Землею в асфальт закатають,
Змія зеленого тільки чекають.
Мертвії душі над нами згори.
Чорнії хмари, погляд змії.
Душі живії ви в цьому винні,
Сіяти радість й мир ви повинні.
Меншість за шию змією обвила,
Щоб ця змія вас віками давила.
Удав Зелений спокусив.
О, скільки крові він попив.
А Бог за це вас не простив,
Первинний гріх не відпустив.
Простіше трошки все скажу.
Не такі вгорі всі як внизу.
Внизу, щоденно ві працюють
І через раз ще Бога чують.
Як би це болото пустили б В Європу
Раділа б вона й раділи вони, босяки,
Привикли вони до землі,
З дитинства вони трударі.
Краще б вони усі там жили.
Плакали б всі, чому вони не такі.
Та все ж навпаки.
Ті, хто в ЄС у нас завжди жили,
На шиї в простого народу сиділи,
В достатку і замках відпочивали,
О тих від війни ви й рятували.
Тому за кордоном не так і не то.
Ніхто цих бариг там не чекає.
Терплять як ми, не так вже й приймають,
Кожу зміїну вони відчувають.
А все чому?
Зверху пливли.
Спливало завжди лиш ***** до гори.
По них нас усі рахують,
Що хороше про них чуєм?
-Чому? Чому?
Тих хто внизу уже в труну?
Гармонію люди давно вже забули,
А молоді про неї й не чули.
ID:
968196
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.12.2022 14:19:40
© дата внесення змiн: 13.12.2022 15:08:02
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Думки розхрістані,як і життя...Та заробили майбуття...Кожен живе собі,як вміє...Та все ж про краще життя мріє... 
