Я пам’ятаю ті твої слова,
Котрі лилися із душі зізнанням.
О, ти не говорив тоді – співав
Про своє перше у житті кохання…
Я пам’ятаю губ солодкий смак.
Його забути? Ні, не маю сили.
Може тому й навідувавсь у снах,
Хоча про це я ночі не просила.
Я пам’ятаю блиск очей твоїх,
Котрі мене собою полонили.
Невже кохати щиро так – то гріх,
Коли із серця дивна пісня лине?
Я пам’ятаю рук твоїх тепло,
Коли ти вперше пригорнув до себе.
Здалось тоді, то ангела крило
На мене опустило Боже небо.
Я пам’ятаю все геть до дрібниць:
Твою ходу, спокійну, неквапливу,
Високе небо в сяєві зірниць
І нас під ним, усміхнених, щасливих.
6.01.2023.
Ганна Верес Демиденко