Нестерпно згадувати роки,
Коли час так повільно линув.
Я ставив руки по обидва боки,
Я біг на зустріч з усім світом.
Раптом з'явились якісь строки,
Веселощі пропали літом.
Мене вже не чекали, спомин
Залишив про солодкі сливи.
І тишу чую, а не гомін;
Десерт тепер - плакуча іва.
Відрізав свій прирісший корінь,
Бо я доросла вже людина.
Присяду біля сливи, збоку:
Згадаю безтурботні днини,
Запам'ятаю дім, дорогу,
Відчую, як на серці дивно.
Раптом щось капнуло на щоку.
"То дощ, пішли додому, сину".
Дивлюсь на маму, не роблю ні кроку;
І справді, в неї на очах вже злива.
