ОПОВІДАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ
Вадим жив у місті районного значення, в місті, де народилося багато славних людей: борці за волю України, художники, композитори, співаки, спортсмени, успішні підприємці, в місті, де завжди витав дух українства, волелюбства, бажання зробити цей світ змістовнішим, добрішим, щасливішим. Хлопець мав світлу голову, відкриту душу і вловив цей дух.
Вчився у школі від 1 класу старанно, був відповідальним і толерантним з усіма. Любив проявляти ініціативу. Запропонує вчителька, наприклад, щось зробити в класі, провести,організувати, він першим свої пропозиції подасть щодо виконання її задумів.
Дотримувався хлопець завжди і правил поведінки – у школі, вдома, на вулиці. Хотів бути корисним. Мама давала йому свої доручення – прибрати в кімнаті, посуд помити. Вчителька свої – зібрати підручники, зошити чи якісь предмети на благодійні акції тощо. Влад радів, коли йому вдавалося все зробити гарно і швидко. І мама його раділа, пишалася тим, що її син слухняний, добрий, і вчительці було приємно, що має в класі гарного помічника.
Якось, коли Вадим повертався зі школи додому і співав пісеньку про кота ( весело йому було, отримав схвальні відгуки про свою роботу на уроці від учительки), з-за рогу сусіднього із його будинку вибігло два великих пса, вони почали наближатися до нього. Чи то їм не сподобалося, що Вадим співав, чи не сподобалось те, що він співав про кота, а не про них, псів, але вони почали гавкати на нього – грізно і голосно. Хлопець не знав, що йому робити – йти далі, стояти чи на допомогу когось звати. На всяк випадок зупинився і крикнув: «Допоможіть хто-небудь! Собаки на мене хочуть напасти!» Гавкотуни почули його крик, ще більшої злості набрали, почали очима світити, зуби шкірити, підходити ближче. Але тут прибігло три інших пси – ті, що жили на подвір’ї дому, в якому мешкав Вадим. Вони почали відганяти чужих собак від хлопця. І хоч були менші за розміром, справилися із поставленою задачею. Так настирливо гавкали на них, що злі пси відступили, сховалися за будинком, ззаду якого вибігли. Вадим видихнув з полегшенням. В оточенні добрих собак дійшов він до свого будинку. «Дякую, - мовив хлопець їм, коли відчиняв двері до свого під’їзду. – Сидіть тут, зараз я вам винесу щось смачне». За п’ять хвилин Вадим виконав свою обіцянку, приніс своїм рятівникам кістки із залишками м’яса та кашу з підливою. З їдою впоралися швидко. А тоді закрутили хвостами, потерлися до хлопчикової ноги.
Коли мама прийшла з роботи, Вадим розповів їй про свою пригоду із собаками. «Бачиш, мамо, - мовив, - я носив псам-безхатькам недоїдки, і вони не забули цього, захистили мене сьогодні". «Ти – молодець, а я ще інколи злилася, думала, ти навмисне не доїдаєш страву, яку я тобі даю, щоб їм винести. Тепер розумію, що ти все правильно робив. Навіть боюсь подумати, що могло б бути, якби пси з нашого двору не відігнали від тебе чужих і злих».
ID:
974551
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.02.2023 20:11:12
© дата внесення змiн: 02.03.2023 18:14:15
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, Надійко!
