"Ми не вдови, ми - дружини загиблих героїв"
з спiлкування в iнетi.
---------------------------------------------------
Нежива, – загинула із ним
під вогнем орди на полі бою...
Став на віки-вічні молодим
сокіл мій в степу під Гуляйполем.
Молода й вродлива зовні я,
та в очах спустошення і втома.
Носить до сих пір мене земля
лиш тому, що дві малечі вдома...
Я радію з того, що мого
мало в них – в обличчях милі риси:
посмішки та погляди його,
і такі ж обоє білобрисі.
Очі видають мій сум та біль,
й те, що сльози кроплять їх щоночі,
й сивини у косах білу сіль
не сховають хитрощі жіночі...
Подруги втішають: «Двадцять п’ять –
це не вік, і час загоїть рани,
хоч би як болять вони й ятрять,
і у вдови списуватись рано».
«Не вдова, – кажу я вперто всім, –
а дружина того, хто загинув
у свої неповні двадцять сім,
щоби вільні були дочка з сином.
