Поети, піїти, поетки верлібри гаптують словами дикоподібними, і неохоче розбавляють пристрастями соковитими людськими. Піт не тече по лобах просвітлених, не стікає по спинах, що заклякли у позі ненародженої дитини. А перехожі по будених дорогах бігають і ходять: хто підтюпцем, хто тихою ходою. Галоп підвладний лише коням... Дерева примарними постатями своїми затіняють люд деінде. Сонце ядром вогняним дивиться і наполегливо мече свої розпечені дротики в дітей адамових. Жінки шапочками з вуалями від ярила захищаються. Чоловіки баварськими напоями обдурити сонце прагнуть. Усі мовчать...
- Цвірінь, цвірі-і-і-інь! - вилетіло із дзьбика горобчика одинокого.
Лише поети, піїти, поетки втомлено верлібри у книги розумні штабелюють...
Chara Vinna