Літа його не в кучерях туману –
Запорошила снігом сивина.
Біди, здавалось, навкруги немає,
Але прийшла зі сходу ця війна.
Поруйнувала плани всі і мрії,
Забрала найдорожче, що він мав…
Ніщо тепер душі його не гріло –
Навіки поселилась там зима.
Кохану втратив і позбувся дому,
Забув, коли сміявсь останній раз.
Дітей і внуків доля невідома,
Але з життям прощатись не збиравсь.
О, скільки ж передумано-прожито,
Украдено недоспаних ночей,
«Хіба так можна на Землі грішити?» –
Питання це вогнем, було, пече.
І врешті чоловік знайшов, як бути:
Летів туди, де пекла чорне дно,
Без нього Перемозі не відбутись,
Адже йому тепер не все одно.
Він опинився серед побратимів,
Хоч кожен з них міг сином йому буть.
Вони ж були вже воями «крутими».
Земля і воля – їхній атрибут.
Мета для всіх – здобути Перемогу.
Й його тепер у цім житєвий сенс.
Нема й для нього іншої дороги,
Ніж та, що Бог вказав йому з небес.
5.04.2023.
Ганна Верес Демиденко
Сумно і боляче. Мій друг вчився зі Степаном на фізматі... 
