Їй іній перший притрусив літа,
Мережками зацвів у русих косах.
Була, як всі: і грішна, і свята.
В очах її тулилась неба просинь.
Учителем її було життя,
Де дні траплялись темні й сонцеокі.
Вслухались ночі в щирі каяття,
Зозуленькою набавлялись роки.
Вона – це та, у кім живе любов
До рідної землі і до родини.
У тиші слухає її молитву Бог,
Де жінка просить щастя для дитини.
Закохана у слова таїну,
Повінчана із ним і дивоквітом,
Вона кляла і ворога, й війну,
Звертаючись до всього-всього світу.
І дякувала небу вже за те,
Що іншого не бачила Месію,
Як слово рідне і тому святе,
На котре замахнулася Росія.
Але Московії його вже не здолать
Ані тепер, ані в майбутнім герці,
Бо мрія Кобзаря таки збулась:
Вже воля поселилась в кожнім серці!
6.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
Ой, як ще далеко до втілення мрій Кобзаря! А його діти "щебечуть" ще чужиською і жалкують про дерусифікацію... 
Гарні слова про гарну людину.Гірка доля нашого народу.
