Осіння жінка, ніби пізня квітка,
Котра у себе увібрала те,
Що в грозових дощах жило улітку
І що послало сонце золоте.
Осіння жінка – квіточка у росах,
Що зберегла із юності красу,
І хоча квітнуть інеєм вже коси,
В очах її – тепло і ніжний сум.
Осіння жінка має ті принади,
Що не властиві леді молодій:
В ній смак і дорогого лимонаду,
І мудрість у оцінці всіх подій.
Осіння жінка і проста, й зваблива,
Бо не підробна на лиці краса.
Вона лиш знає, чи була щаслива,
Яку молитву слати небесам.
Осіння жінка дивно-загадкова,
Яким буває тільки пізній квіт,
Немов зоря, ясна, передранкова,
Що здатна чарувати цілий світ.
Осіння жінка, мов достигла вишня,
Де вміло смак з красою поєднавсь.
Їй іноді вклоняється й Всевишній!
О, скільки ж їх квітує серед нас!
29.04.2023.
Ганна Верес Демиденко
