Я досягла в житті всього сама.
Серед чужих людей училась жити.
Терзали душу спека і зима,
Та я старалась правді лиш служити.
Несла в собі я гідності тавро.
Непросто з ним долать життя вершини,
Та рятувало всюди знов добро,
Відмірюючи все моїм аршином.
Може, тому я й дорожу життям,
Яке було, на диво, повнокровним,
І душу не ховала в укриття,
А рани лікувала теж любов'ю.
Сьогодні не втомлюся заявлять:
Життя господар – доля і людина.
Минуть літа і рани відболять.
Любов'ю обдаровуйте родину.
29.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
