Осінь прозріння
міні монолог
Я знов містом юності в осінь бреду –
І в очі трамвая дивлюсь мов в зорю,
Навкруг кольорових вітрин, бірюза,
Читаю, о місто, у журних очах
Твоїх, де гортання років не живих…
... Там в вуличках древніх, нерівних, кривих
Тулились будиночки, щастя могло,
Людей лабіринтом життями вело.
Тут я пізнавав казки вічні ази –
Вузькими стежками поміж дерези…
Капіж в парасольку, а пам'ять в мені:
Країна заблукана, мов у вісні.
Яких неспокійних осінніх знамень
Нам небо послало. Тут стільки імен.
Планета моя і на всіх ти одна –
Збагнуть теє люди? Не дай Бог, вина…
Я знов містом юності в осінь бреду
І віриться – мине біда, як в бреду,
А кольори смутку в світанок зійду́ть –
В Божественне Світло серця приведуть!
В'ячеслав Шикалович
03.11.2023 р.
