Вечірній час. Сиділа в ліжку, загорнувшись в навушники. Була в ресурсі. Думала про нього.
Написав (чергове посилання на відео).
- Ти як?
- Хворію, алергія.
- Алергія на що?... - якось дивно в умовах війни звертати увагу на алергію... Хіба що її прояви надто сильні й загрозливі для життя, але здається в нього такого не було.
- На ФПВ
- Як розшифровується ФПВ?, - трохи погугдивши, перш ніж він встиг відповісти, додала, - Дрон?
- Так, дрон-камікадзе.
Вона досі не докінця зрозуміла серйозність ситуації і межі його гумору.
- Навіть не знаю, що сказати... А як проявляється алергія?
- Все в крові. Два осколкових наскрізь (права рука, права нога).
- Ти в шпиталі?
- Так.
- Але почуття гумору збереглося... - Згадуючи, що розмова почалася з інформації про алергію... -
Давно в шпиталі?
- З вчорашнього дня.
- Мені дуже шкода, що ти поранений.
- Якщо хочеш, завтра скину фото.
На мить задумалася чи хочу я побачити ті фото. Може там щось геть жахливе? (Але цікавіть вимагала свого) Та добре, що хоч завтра, а не зараз, пізно ввечері - може б і не спалося після побаченого.
- Добре, скинь. А в якому ти місті?
- В Дніпрі.
- Рада, що ти живий.
- Я теж.
- У нас головний офіс в Дніпрі. Тримайся, одужуй.
- Дякую.
Задоволена і спокійна вмостилася спати - він живий і в безпечному місці.
Десь о п'ятій ранку у вайбер надійшло посилання на веселе відео (пісенька про гуляку - кавер "The Rake")
- Пісенька сподобалася, смакувала до кави. Куди ж без дівчат?)
В іншому повідомленні додала:
- Доброго ранку. Розкажи як отримав поранення (якщо хочеш).
Майже миттєво надійшли фото поранень з підписами "рука" і "нога" ще й фото пораненого живота (туди теж влучив осколок дрона).
Фото зображали рани від осколків дрона, ретельно оброблені розчином йоду. Найбільш серйозним, на мою не професійну думку, була скрізьна рана руки вище ліктя, поруч з кісткою. Хоча від рани на нозі (внутрішня поверхня бедра) теж можна було померти, якщо вчасно не зупинити кровотечу, - майнула думка.
- Що кажуть лікарі? Скільки часу потрібно на одужання?
- Не знаю.
- Хтось з тобою поруч загинув?
- Ні, я був сам.
- Оо
- Відвіз я людей на позицию, повертався, якийсь ФПВ розбив вікно, залетів до кабіни та розірвався. Я зразу вискочив з машини, в траву ліг. Потім я побачив, що вони хочуть мою машину підбити. Я за руль і вперед тікати на трасу. Доїхав до безпечного місця, вийшов подивитися що з машиною - задне колесо було пробите. Я доповів та доїхав до траси, і став чекати на допомогу.
- Дякую за розповідь. Ти - молодець. У відповідь на це повідомлення написав +, що в перекладі з армійської означає "інформацію прийняв".
Минав час, посилання на відео чергувалися з короткими репліками-кометарями. Життя плинуло своїм звичним руслом.
Наближалася відпустка, залагоджувала робочі справи, тривожність зашкалювала через не істотні робочі моменти. Закривши двері кабінету почула писк вайбера, вже в автото прочитала "зателефонуй, якщо можеш". Припаркувалася в зручному місці, поруч з парком. Зателефонувала.
- Привіт! Як справи?
- Привіт! На вокзалі, чекаю поїзд, їхатиму додому, доліковуватимуся.
- А я книгу видала...
- Круто, вітаю.
- Дякую, - усміхнулася.
- Де її можна купити?
- Лише у мене, вона ніде не продається. Надумаєш, подзвони.
- Добре, домовилися.
- Щасливої догори.
- Дякую.
ID:
1022957
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 25.09.2024 22:13:05
© дата внесення змiн: 25.09.2024 22:13:05
автор: Єва
Вкажіть причину вашої скарги
|
