Я часто думаю про тебе
Як про вже мертву.
Тоді ти лагідна, статична, ідеальна.
Мабуть, тільки й смерть тебе впокорить.
Я думаю і плачу,
Бо як настільки не любити своє творіння,
Щоб приректи його на вірну загибель,
Мов на заклання для цілопалення.
Щоб не думати, для того й винайдено спокуси,
Бо бродіння плоті відволікає,
Диктує своє.
Неможливо бути вільним, маючи душу,
Вона тисне більше, ніж тіло.
Вона стишує крик,
Перетворюючи його в болісні хвороби,
Вона змушує забути про себе,
Віддавши останнє,
Щоб ніколи нічого не отримати натомість.
Я думаю про тебе як про вже мертву,
Та все одно молюся як за живу.
