О леле, леле!
Гойдає грудень холоду орелі.
Суціга вітер стелить льодовий обрус.
До пругу все гливке і сіре,
Лиш паленіє, гзиться де-де свербивус.
А легіт ось вже й галабурда,
Все лементує, навіває жах,
Желіпає у герці коцики зі снігу
По бережанах та по путівцях.
А дуб без маринарки бачся хтивим.
До чічки горобини - рип та рип.
А тій то певно до вподоби,
У кришталевий шерех вбраний глід.
Імла як трунок в повечірок.
Та і світанок, млосний мрячить по шибках.
Розвіять би тугу на сківорах,
Лиш тільки ж шуга взялась по річках.
Такий то грудень, він не знадить,
То лиш партика в рандці не літа.
Замовим Миколаю і блават, і мальви.
Хай український рід торує до крайка.