Стрілися якось у парку
Голуб, ворона, снігур.
Холодно було, не парко.
Сніг наробив кучугур.
Морщили пташечки лиця,
Криком сікли морозець.
Вчули сорока, синиця
І стрибунець-горобець
І до їх гурту пристали.
Їм теж він кидав свій кий.
Разом птахи заспівали
Пісню про холод різкий.
- Змилуйся, зимо, над нами!
Чуєш? Зміни свій код-дрес.
Влий трохи жовтої гами,
Сонце пусти із небес.
Може, тоді прийдуть люди,
Щось принесуть нам з їди.
Ріже мороз наші груди,
Голод б’є просто під дих.
Мовила зимка, не сон це:
- Трохи іще потерпіть.
Завтра я випущу сонце,
Стишу морозяну хіть.
Голуб почув це, підстрибнув.
Ворон з очей скинув жур,
Наче з’їв кісточку рибну.
«Дякую!» - мовив снігур.
Правду, повірте, сказала
Птахам у парку зима.
Зранку хмарки розігнала.
Сонце пустила у змаг.
