Лелеки над деревом слізним кружляють
Покинуту вишню що разу питають
Де дітки, що їли плоди соковиті
І вишня їм каже слова сумовиті
Поїхали дітки в краї закордонні
Навіки залишив цяцьки у віконні
На сумом пронизану довгуюю памʼять,
Віддали вам шану у спогад останній.
І дивляться ляльки у очі лелечі
нимими обличчями просять малечі
Простіть нас дослізно птахи чорнокрилі,
Що вас не зустріли, як личить людині.
