ШКОДУЮ
Зажурилась…
Термін дива закінчи́вся.
І шкодую…
Бо ж могло, та не збулось.
Грам отрути в наше щастя просочився,
по душі, немов гвіздком малює хтось.
Загубила ночі, сни, години, дати…
Одиноко у безчассі знов живу.
Сильна порча може справді покарати!
Хто ж у книзі наших доль змінив главу?
Мрія про наступні зустрічі зоріє,
що руки торкнеться трепетно рука.
В самоті майбутнє наше не зігріє,
і нитки на щастя хтось порозпускав.
Потерпаю від неясного уроку,
і притихла, щоб не лізли чужаки.
Тимчасово, без якого-небудь строку.
Суть збагнути.
Може бути – навпаки…
Ще не раз згадаєш.
Чи ж коли забудеш
ту любов, що еліксиром пролилась?
Нащо сум обом за тим, чого не буде?..
Чом отак на глум печалі віддалась?
