Ти свою застрелив пташку, що у грудях тріпотіла
і співала... Чи боявся, щоб на люди не злетіла,
чи тим співом заважала, чи лякала проти ночі...
Хай мовчить і не бентежить, не співа пісень пророчих.
Тихо, чемно, все, як треба... Чоловічий, справді, вчинок...
Нащо думати про небо? Дім, борги, робота, ринок...
Дім, робота, в серці тиша... Я пишаюся тобою:
і місцинки не залишив ти для сумнівів чи болю...
А моя пташина тиха – щось не їсть і не співає,
у куточку сходить кров’ю та мовчить... та серце крає.
)
