Коли у темряві ночей сплетуться разом наші долі,
А сонце вогняно-рожеве впаде до втомлених долонь,
Я, як колись, помічу рухи твої ласкаві мимоволі
І доторкнуся ледве чутно губами до гарячих скронь.
Яскравих квітів ніжний подих тканину скине на підлогу,
Очей смарагдових проміння освітить посмішки вуаль.
В п'янких обіймах невідступних ми намалюємо дорогу.
Так щедро змощену камінням, не нам даровану, на жаль...
Наступний рух німої стрілки годинник зробить тільки зранку,
Потоки вітру золотого огорнуть кожний новий звук.
Ми все життя могли б отак з тобою бачити світанки.
Щоночі бавитись на стінах тінями танців вмілих рук.
Закінчить нашим спільним кроком свою ходу ранкове світло.
Півні, співаючи по нотах, запросять сон до нас у дім.
Весь світ на мить завмре…і прийде вічне літо,
А ми удвох заснем, на вік лишившись в нім.
