Засинають розпечені скали
Під грайливу мелодію вітру,
Сонце далі у воду сховало,
Вечір темінь узяв за палітру.
Хвилі в гребінь заштовхують спеку,
Вітерець освіжаюче бродить,
Чайки, схожі на наші лелеки,
Посідали близенько на воду.
Утомившись за день від спекоти,
Задрімали-зітхнули дерева
І птахи, повернувшись з польоту,
Колискові співать завелись.
Засинає і стомлене місто,
Під стихаючий шум ресторанів,
Наче спектр, у неонах намисто
Заступає на варту до рання.
А в цей час біля рідного дому
Вже світає і росами трави...
Від спекоти вгамую я втому
Тай облишу буденні всі справи,
Пробіжусь вздовж узлісся туманом,
Цю стежиночку дуже люблю,
Спів пташиний лунає під ранок,
Перший промінь очима зловлю,
А лелека вже ходить по лузі, -
Невгамовний - так рано й не спить?..
Повертайтесь, мої любі друзі,
Досить Вам вже по світу бродить!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зібралися в далеку путь лелеки.
Прощаються із теплими краями,
Щоби за мить у височінь далеку
Піднятися на крилах над ланами.
Віддавши дань теплу, що тут одвіку,
у рідний край стартують на світанні,
І на зорі, разом з лелечим криком,
Взнесуть увись і пісні про кохання.
Нестимуть у далеку батьківщину
Той запах вЕсни, літа і свободи,
Тепло душі, зігрітої за зиму,
І вічну тугу за своїм народом!