З весняним вітром, що в грішнім тілі
Зрива мости,
Любов моя у хламиді білій
Іде в світи.
Шукати хмелю, чи може болю,
Чужих долонь.
Сліпу гарячу солодку волю
Або полон.
У сни, у мрії палкі, химерні,
По манівцях,
В незнані хащі, незнані двері,
Чужі серця…
Чому ж, розмита осіннім небом,
Зі ста стежин
Любов моя знов верта до тебе…
Чому, скажи?..
По манівцях - то як, перепрошую? Народ правий, я николи не міг собі усвідомити, що саме, окрім, звісно багатого наповнення, мене так притягує в твоїх віршах. Ось це якраз - в них ніби постійно чуєш мелодію, ліричний спів. Це рідко кому вдається, мені насамеперд поки що - ні. Поважаю!
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Діма!По манівцях-це типу не по прямих дорогах,а всяких обхідних стежках.Не згадала російське слово,сорі.)
чудово! тобі гарно вдалася ця мова.
вірш читається легко, на одному подиху, тільки в передостанній строфі "Любов моя знов верта до тебе…" збігаються два "в", важко вимовляти. я довго думала, як поправити, але ще не знаю... бо вірш дуже гарний
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ага,я знаю.Я хотіла "Любов моя поверта до тебе...",але тоді як передати,що це не перший раз,і може не останній.Може пізніше щось прийде.
