Якщо припустимо на сотню років,
Кохання зникло на планеті зовсім,
Серця, покинуті каміння купи,
А душі, пилу у пустелі смуги.
Поникли люди, крижані пейзажі,
І квіти мляві, неживі насправді,
Робота, справи та нудьга бездушна,
Затихла внутрішня тривога, буря.
Навіщо жити? Почуття відсутнє,
Обійме холод і пітьма майбутнє,
Для кого жити? Тут холодна брама,
Навколо давить лиш сумна заграва...
О, Боже! Дякую тобі за щастя,
Відчути квітня незвичайний запах,
Трави смарагдове буяння раннє,
І пташки щебет у барвистий травень.
За вечір тихий і світанок славний,
За річку, поле де веселка бавить,
За серце й душу, що горять в любові,
За ве́сни й зи́ми, за деньки казкові!
одна з наших перспектив ...
спочатку треба зробити зовсім примітивною освіту
це створить зовсім примітивні бажання
відсутність мрій і відсутність любові
люди-роботи ...
але ми ж НЕ ДАМОСЯ?
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
