Знову довгі рядки, які ледве вміщаються в строки;
На холодний асфальт теплим ранком спустилася мла.
Не торкайся до ран: дай на хвильку послухати спокій,
Я ж колись і його, як тебе, в слушну мить не знайшла.
Так, ти правий, мабуть, не зійшлися далекі планети,
І нам складно було б уживатись щохвилі разом.
Та чому в темну ніч моє серце зривається: «Де ти?»,
Бо самотність моя зараз зовсім таки не в сезон.
Не просила обійм, бо мене обійматиме вітер:
Знаєш, навіть життя бракуватиме поміж рядків.
На холодний асфальт вже розсипались зірвані квіти:
Ну, а ти, як завжди, зрозуміти мене не зумів.
Дуже красивий, ліричний вірш. А "разом" то хіба не на "а" наголос? про холодний асфальт - здоровськи! Фотка у вас на сторіночці не просто яскрава і красива. іконостас. Знаєте як святі палічики такі схрещені трімають. Ось нагадала ваша квіточка. Цікаво, так і було задумано, або я лише такий ненормальний?
А Ви красива. Це не можна не відмітити. Це я так. Мимохідь.
Halyna* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна Вам за таку увагу і до мого вірша, і до мого фото
ех, сумна історія життя... завжди якісь недорозуміння .... 
Радує лиш те, що все проходить...і цей сум пройде ... 
