Я не склеєна з сонетів Шекспіра і не слухаю вечорами Баха. Рими не сплять у мене у венах, не ловлю метафори як сніжинки, й не купаюсь у океані натхнення.
У мене як і у всіх, метелики в животі та вітер в голові. Я так як і всі, приклеюю пластирі на рани, снідаю та іду на зупинку. У мене як і у всіх, іноді піднімається температура і я хворію.
Я так як всі, гуляю в парку по алеях, і усміхаючись кажу, що люблю цю пору року. Я так як всі, іноді складаю комусь компанію
за чашкою кави у тихому кафе.
У мене не всі вірші мають риму, не всі мають навіть заголовок,
але я все ще іноді поет. Я не приховую сум чи біль за написаними літерами. У мене немає старих шрамів на душі, а от паперові порізи справді болять.
Я - іноді поет і залишусь ним. Можливо я і не гуляю вночі під зірками чи повним місяцем, можливо я і не мрію про чиїсь відчайдушні зізнання,
чи про стопку старанно написаних листів у шухляді.
Хоч я не склеєна з сонетів Шекспіра, і не слухаю вечорами Баха,
але я все ще кохаю крізь букви. І іноді для тебе, я буду поетом.
