3. ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА
І погляд третій – з глибини віків
на історичні символи держави.
Питаннячко
не ради красних слів:
«Що залишилось нині у синів
із атрибутів батьківської слави?»
Вступаємо в епоху перемін!
Є прапор, аби волю не проспати
під сонцем-небом, де родила мати,
ще б тільки віче вдарило у дзвін,
щоб сонцю у зеніті
засіяти;
є тризуб, щоб на герць,
а не з колін,
за ворогом помчати навздогін;
лишається про славу заспівати,
для чого
ніби є
державний гімн.
Та чи не перевернеться в могилах
священний прах поетів і співців,
що в ложах
славлять
при гербах і гімнах
не прапор волі, хрещений у війнах,
а стяг нових нехрещених вождів?
Чи ще аплодуватиме Вербицький
з глибин віків нащадкам перемог?
Чи сталось так, як повелів нам Бог,
аби спокійно спочивав Чубинський?
Чи розуміє кожен патріот:
– для чого нам державні атрибути?
– для чого волю вистраждав народ,
коли кругом не так, як має бути?
– що все повинно бути навпаки;
– що в центр держави вдерлись регіони;
– чому нахрапом пруть хамелеони,
під помах нечестивої руки,
міняючи, як дишло, всі закони;
– що нація змінила? Що взяла,
щоб освятити ним своє майбутнє?
Чи може у сусід перейняла
то кігті двохголового орла,
то кров небес,
то зорі п’ятикутні?
………………………………….
Пройшло багато вже років
як ми неначе вільні,
коли прислухатись до слів
на славу Україні.
Часи проходять. Булава
нікого не лякає.
Що Україна ще жива,
хай ворог наш співає.
Не зраджу заповідь дідів
і Слово не порушу,
коли спитаю у батьків, –
чому наш гімн не має слів,
які лікують душу?
З тих пір як ахати прийшлось
ми тільки, – Ой! –
співали,
що поки – ЩЕ,
то ВЖЕ і ОСЬ
постійно забували.
Для всіх давно вже не байки,
що є святе і – віще –
потрібне людям на віки, –
тривале
та не вічне...
Сяє сонцем Україні
і слава і воля,
вже навіки нам віднині
посміхнулась доля.
Пощезали вороженьки
як роса на сонці.
Стоїмо на варті неньки
у своїй сторонці.
Бережемо людське право,
гідність і свободу!
Не померкне вічна слава
козацького роду.
Нема пророка в рідній хаті,
та є у кожного права,
аби у Спілки не питати,
хто в нашій хаті голова.
Не претендую на пенати.
Та точно знаю, що для всіх
рефреном мають прозвучати
слова, що за епіграф взяті –
святий Шевченків оберіг.
Наша дума, наша пісня
не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
слава України.
Гримлять століття
і минають строки
усім діянням, що й не почались.
Ми явно запізнились на уроки,
яких не залишають
на колись.
Не відніме́ться й не додасться честі
всім, хто шанує спільний оберіг
і зміг хоч букву Слова в нього вплести.
Всі за одного і один за всіх!
Не треба знати, хто коли додав
тієї титлі, літери чи коми,
аби первісний текст завжди звучав
так само гордо, свіжо і знайомо.
Не довіряю ні сліпій юрбі,
ні голосам, що ніби чути з неба,
ні тим, що судять тільки по собі,
чого мені і Україні треба..
І в сукнях провокують на бунти,
в сутані вороженько не дрімає,
та поки гімн колись нас об’єднає,
хай на шляхах до спільної мети
хоч Божий Дух на світі всіх тримає.
Аби, як блудним, нам не довелось,
повторно повертатись у найгірше.
Не вір данайцям,
що кричать найбільше
любити те, що нібито збулось.
ID:
415259
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 03.04.2013 14:11:23
© дата внесення змiн: 03.10.2013 16:42:08
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
