Наснився мені цікавий сон, ніби сижу я на хмарах, п'ю чай з голубами, обідаю на Кубі разом з колібрі, вночі сижу на гілці з совою, викурюю енну цигарку і веду довгі розмови про погоду, моду і шльондру Зозулю, яка задовбала вже всіх. Підкидує яйця і зраджує. І про хмари та і про те, чи є там щось за ними. Сова жаліється мені на відсутність охорони гнізд. То яйця з'являються, то діти зникають... і ще багато чого, ми обговорювали тієї ночі, а надранок сова полетіла, кинуло на гілку останній погляд велике сирне здивоване обличя і сховалося за обрій. Воно теж спати пішло, як і сова.
А я лечу понад море, крила огортає сонячне проміння, небо, синє-синє, за обрієм зливається з водою. Ось це спокій, це щастя. Я насправді щаслива!
У мене немає гнізда. Я не плету його і плести не буду. Воно мені не потрібне. Я літаю усюди ночую то на Кіпрі, то в рідних Карпатах. обідаю десь біля Гангу, а може і десь в Англії на Бейкер-стріт. Не треба мені постійних місць. Я перелітна... перехідна.. переповзаюча... я.
А коли вже не зможу літати, зберу всю силу в кулак і підлечу високо-високо, аж до самого Сонця, міцно-міцно його обійму і згорю вільна і щаслива... божеВільна… вільно-щаслива
