Серед тисячі незнайомих обличь
Я все одно зустріну твоє.
Ти думав, що замало у світі доріг,
Які б змогли об’єднати тебе і мене?
Не потрібно ховати свій погляд від мого,
Я і так кусаю від хвилювання власні губи.
У кожного в душі є трішки незабутого болю,
Від якого і досі холонуть теплі руки.
Я не вимагатиму ніяких пояснень,
Лиш запитаю чи досягнув усіх цілей.
Твоє впевнене «так» мене заспокоїть…
Все таки добре, коли у людину вірять.
Я ніколи на тебе не ображалась.
Напевне, просто набралась мудрості.
У тебе також просяться на волю запитання.
Але ти їх не пускаєш. Забагато гордості.
Більше ніж друзі, але точно не закохані
Стоїмо один напроти одного.
Ми говорим про моменти, які в серці занотовані,
І називаємо їх просто - спогади.
