Воно вдарило мені у серце і розляглося луною...
Давид на гуслах витинав,
Всевишній плакав у рукав, -
так я спізнав літаню чарівную!
Послухай! ...та не чуєш ти...
Зринає гімн
і - з висоти
царевих вуст спадає: Алілуйя!
Ти йшов до віри крізь облуд,
сипнули зорі, зблисла глуб, -
краса явленна довгий труд руйнує:
крушить престол її рука,
втинає кудрі і зника…
А ти солодко стогнеш: Алілуйя!
Колись я й справді мешкав тут.
Долівка..., ...затишний цей кут
без тебе - пустка.
В пам'яті несу я
любов, не тріумф – зимний склеп.
Над ним – твій стяг, пекельний креп
й прохромлена, конає Алілуйя.
Ти отверзалась встріч мені,
так звідав я що ж там – на дні!
Не знаю істин, вищих ніж "Люблю!" я.
Мій порух в храмі чистоти
навколо нас зрушав світи,
в єднанні вуст турчало: Алілуйя!
Творець зійшов з твоїх очей!
Хоч мерле серце – твій трофей,
ім'ям Його не потрясаю всує.
Хоч все не так, як мріяв я,
та перед Господом стоять
я буду із хвалебним: Алілуйя!
Алілуйя! Алілуйя!
Алілуйя! Алілуйя!
2009 р.
Вільний переклад українською твору Леонарда Коуена.
Кліп з божественною подобою автора:
http://www.youtube.com/watch?v=kzWeN-bVDUc&feature=related
Оригінал:
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=6077That
, я із задоволенням ознайомлюся.
