Ні…Все…
Я вже не витримую цієї темноти
До якої ледь пробивається проміння…
Я лиш маленька рибка,
Яка обережно, тримаючись купки собі подібних,
Плаває на дні цього океану.
Нас готові зжерти інші, «Великі риби».
Ми повинні постійно втікати, шукати якісь незвідані шляхи
Аби забути про масу лицемірства, брехні, ненависті, хамства, тупості.
Ми прагнемо до того проміння,
Яке ледь нам видно.
І ось ми майже досягли мети.
Ми вже майже ідеальні, майже...
Майже не рахується …
Це слово є доказом страху та ліні.
Слово «майже», наче камінь прив’язаний до сітки,
Яка знайшла своїх жертв і падає до низу…
Ти знову опиняєшся серед темряви,
Яка породила той камінь.
Темрява безмежна, світло теж.
Але чомусь, шукаючи щастя люди забувають,
Що у темряві знайти його неможливо…
Всі шукають, а не знаходять…
Справжнє щастя лиш там, де світло
І лише одиниці розуміють це.
Але щоб відчувати ці моменти часто і насолоджуватись життям,
Потрібно дістатись до того світла, яке панує вище від «зони вселенського комфорту».
Завжди потрібно йти проти течії, бо коли ти йдеш з течією,
Тоді ти опускаєшся все глибше і глибше і тебе пожирає та риба, назва якої «система»
Тоді ти не здобудеш «Ідеалу», тому що ти стаєш рабом, як переважаюча більшість «риб»
Чим швидше ти розпочнеш змінюватись заради ідеалу, тим краще…
Потрібно сьогодні…але може завтра?
Ні, слово «завтра» тебе не варте.
Завтра може бути, а може і не бути.
«Завтра»- воно не варте того щастя,
Яке ти втратиш, відкинувши теперішнє.
Починай сьогодні…
Починай зараз…
Починай в цю мить…
І ти досягнеш…
Ідеал досяжний!
