Я так живу…
Я не шукаю снів…
Вони мене самі завжди знаходять…
Із мого серця сотні почуттів
Летять у світ…
і за ногами ходять…
Втомившися…
Мандрують перевальцем…
За мною їм – дороги немалі…
Я можу їсти борщ і хліб із смальцем…
Але найбільше –
мені смак Землі!…
Ці дикі трави
З ароматом меду…
Вони для мене – як небесна манна..
Хто я?...ніхто…туманність Андромеди…
Яка світами
бродить невпізнанна…
Лише торкнись…
Зі своїх сновидінь…
Й прошиє струмом з голови до п’ят…
Вогонь і лід… а може…світло й тінь…
Бо я і є –
та зАгадка Карпат…
Не відпусти!…
Але… й не підходи!…
Черемошем між горами заграю…
Ось тут - межа… її - не перейди!…
За нею - я уже…
…………… не відпускаю…
Хто я?...ніхто…туманність Андромеди…
Яка світами бродить невпізнанна…
Вы - жительница неизведанных миров,
Хранительница тех обещанных даров
И гостья из далеких милых снов,
И как тут не пойти на зов..
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Людочко...я десь читала,що можна харчуватися тільки сонячною енергією... 
