Втомилась, руки опустила,
Тихесенько голівоньку схилила
І знов на темних крилах ночі
Я із думками в космос полетіла...
Чому цей світ такий жорстокий?
Чому не можна все змінити?
Одна помилка порожда безвихідь,
І спробуй ще знайти підтримки.
У Бога молиш сили і терпіння,
А далі сам, працюєш, як мураха,
Ти маєш встигнуть все
І не зійти зі шляху,
Не загубитися у цьому лабіринті.
Долаючи незламні перешкоди,
Втрачаючи, здавалось, "вірних друзів",
Минаючи людей, яких давно вже
Зневага, заздрість, підлість охопила,
Брехня лиш на вустах посіла...
Ти йдеш, тримаєшся, як можеш,
А потім лиш якась дрібничка
Всередині здіймає лаву,
Рве серце біль нестерпний на шматочки,
І тонеш від шаленого цунамі
У річках сліз чи навіть океанах,
Все думаєш, нічого, хай омиє рани...
Я підіймуся, встану,
Я до зірок злечу
Навіть із крихтою надії.
Я оберну всі мрії у реальність,
Зі мною поряд є близькі і рідні -
Моя опора, кріпкая, як камінь.
Мету поставила собі іще з дитинства,
Як не дійду - то доповзу до неї,
Я підлечу до неба,
Досягну вершини,
Яким важким би не було життя людини..
