Я розповім тобі про безсмертя.
Болюче відчуття, коли хочеш померти.
Стоїш над прірвою у безкінечність.
Зробити крок - здається, це кінець.
Та ти продовжуєш летіти в вічність,
Тікаючи від долі, мов злочинець.
Бігти, до втрати пульсу, марно.
Безсмертя всюди, воно так мучить.
Так хочеться піти на дно...
Нестача смерті пожирає!
З усіх боків оточують щасливі пики.
В той час, як в тобі сотні мертвих душ.
От перестати б дихати навіки,
І стерти чорно-білий, жалюгідний аркуш.
Але я обіцяю, що залишусь.
Я витерплю та не піду...
Хоч тут мені немає місця,
Знаходжу чиюсь долю, та не ту.
Мені б всього лиш жити кимось.
І відчувати дотик теплих рук.
Роблю сто перший не впевнений крок.
Я обіцяю, що залишусь.
Та, чуєш, ти також не йди.
Не покидай мене в бою з реальністю!
Для нас з тобою щастя віднайди!
І, прошу, не страждай фатальністю.
Довірся краще чудесам.
Адже для себе долю ти будуєш сам!
І так, я вирішила жити.
Та й про смерть немає сенсу говорити...