Давай разом на чогось гарячого чашку?
За рогом, пам'ятаєш, наша кафешка?
Не можеш? Я розумію, дівчина, плани..
Витягую з домашньої рутини як підйомні крани.
Знаю, набридла голову морочити,
Але ревність в середині так лоскоче...
Типу, вибач, що раніше не втримала
Що так будеш потрібен, навіть не думала.
Якогось фіга між нами дружба придумана,
Якогось чорта любов поламана...
Я буду чіплятись, сідати на плечі,
З останніх сил, як комарі влітку під вечір.
Набридатиму, буду нестерпно наглою!
Тільки б посидіти трохи з тобою в барі за віскі з колою.
Проситиму: "стань для мене знову близьким!",
Нагороди шансом, хоча б маленьким!
Відмовляєш, кричиш, що пізно,
Але сам постійно слухаєш нашу пісню...
Може, занадто лізу в життя, в голову, в душу;
Хоч ти і так вміло: "сьогодні ніяк, з малою мушу".
Кайфуєш по клубах, водиш її по наших вуличках,
А сам щоночі губишся в сигаретах, мріях, спогадах.
І якось ти зрозумієш, що не та варить зранку каву,
Не та поправляє у вітальні квіти у вазі й фіранку.
Тоді прийдеш за знайомою адресою з вином і квітами:
"Давай просто нап'ємось і будем плакати..."
