Скажи, звідки ти знав? Як ти дізнався, коли мене треба цілувати? Таке враження, що цим самим ти виражав розуміння до мене, від чого ставало тепло й приємно на душі.
Ти єдиний знав, як мене можна заспокоїти - поцілунком. Варто було мені трохи підняти голову, ти давав потішитись милою посмішкою декілька секунд і...цілував. Ти один на всій земній кулі знав, що коли я довго дивлюся в очі, то треба неодмінно цілувати; коли я починаю сумну тему, або просто забагато говорю, ти рятував мене найніжнішим поцілунком. Ти подарував те, чого мені так не вистачало в житті - розуміння.
Якби я знала тоді, що цілую востаннє, я б не доживала до ранку, а померла опівночі під бій курантів. Ти подарував мить, у якої шалений присмак вічності. Але натомість вбив в мені все живе, дякую.
Знаєш, повернути б час назад...я б нічого не змінювала.
