Може, усе змінилося б, якби на сирому асфальті
Напроти мого вікна з'явилось "люблю". Якби шпальти
Усіх газет, мов епідемію, підчепили мені зізнання,
Якби справдився той прогноз звіздарів про палке кохання.
Може, усе змінилося б з Новим роком,
Бо припорошені сторінки вже служили уроком –
На них все те саме: біль, міцний чай і втома.
Може, б усе змінилось, якби не оті мокрі дрова,
Що їх підклала мені підла наклепниця-доля,
Знаючи про мою любов до мандрів і нена́висть до моря,
Може, б усе змінилось із тостом про вічність,
Якби я хлебтала настояний чай, а не переброджений відчай,
Може, б усе змінилось, якби я втратила пам'ять –
Спогади, в більшості, гавкають, колють і ранять,
Розповзаються полум'ям аконіту блакитними венами.
Може, усе б змінилось якби я схотіла. Хочу? Напевно ні.
Хай все міняється тільки за курсом "він",
Більше не треба жодних сумнівних змін.
І попри те, що і́скру навряд чи дадуть наші мокрі дро́ва,
Я ради нас і конкретно для нього багато на що готова.
І хай мені хоч мільйонний раз промивають мізки,
Аконіт і любов залізуть під шкіру без шуму і тріску,
Тлітимуть дрова, хоча би із мого боку,
На пустищі/звалищі/згарищі першого кроку.
Та що б вони не віщували, нічого не зміниться,
Допоки моє існування застигло у нього на вилицях,
Допоки мій пульс залежить від його кучерів,
Не відбирайте цига́рок і заби(у)вати не змушуйте.
Хай перегорнуть хоч сотні сторі́нок і карт Таро,
Але я просто не в змозі забути його тавро
На своєму серці, тілі й обм'яклому розумі;
Катуйте, та спогади ці не віддам і за душу склерозові.
Може, це в біса банально, та ось вона – я,
Схиблена на одній згадці про це ім'я,
Геть не святе і вже навіть добряче обридле
/каже одна я, інша стоїть на епітеті "рідне"/.
І хай доводять беззмістовність моїх повідомлень вк,
Але я без нього, немов без гранати чека,
Ніби не вибухну, та вже далеко не ціла;
До того ж, хвилююсь, щоб та граната себе випадково не вбила.
Хто його знає, скільки й чого нам суджено?
Може, я вічно буду закоханою і з(ас)мученою.
Скільки він у мені ще болітиме? Довго? Біда.
Мабуть, я просто Єва. З його ребра.
[дівчині, що навчила мене
тріскати ментолові кульки в цигарках>.
2.1.2015р,
Львів.
ID:
603969
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.09.2015 19:58:40
© дата внесення змiн: 03.09.2015 19:58:40
автор: Лань.
Вкажіть причину вашої скарги
|
