Вона сиділа на кухні з мокрою головою й апатією до життя
Вона сиділа на кухні з мокрою головою й апатією до життя.
Механічно сьорбала чай і думала: «Коли закінчиться ця зима,
все буде так, як раніше – наче нічого не обіцяв?
Зрештою, я не маю на щастя ніяких прав».
Але потім дзвонив телефон, і вона про все забувала.
Що до кінця зими – сорок п'ять днів, що снігу так мало,
що треба молитися, щоби все поверталось до русла,
аби потім не так відчувати внутрішню пустку.
Коли дзвонив телефон, думки її швидко змішувалися;
переконувала себе в одному, відчувала усе по-іншому.
Казала – скоріше б березень, та вивчаючи риси його лиця
Клацала пальцями, вмикаючи снігопади, і боялась кінця.
Вони підставляли долоні під сніг, наче перину.
Він казав – ти дивовижна, як же ти це зробила?
Вона не мала відповіді на жодне з його питань.
Лише клацала пальцями – дзвінко, без жодних вагань.
15.1.2016р,
Львів.
