«Цнота – то космічний код нації,
доля наших дітей, онуків, праонуків»
Волхвиня Зореслава
Від автора: За фахом я біонергетик, тож нехай шановний читач вибачить…
Вивчаючи проблеми екології людини, доводиться багато подорожувати, зустрічатись, спілкуватись. Тема, яка спонукала, виявилася надзвичайно життєвою, цікавою, дещо прихованою… навіть не тема, а ціла наука під назвою «Телегонія», у якій постає світ людини – духовність, любов, яку надав Бог, з позитивною енергетикою, з одного боку та цинічний погляд від дідька – Вельзевула, з від’ємною енергетикою з іншого боку. Добро і зло, світло і темрява, людина і тварина… Людина приходить у це життя для розпізнання різниці між добром і злом, для вдосконалення, розуміння істини, правди, святості, духовності, цноти, любові та передачі набутого досвіду своїм нащадкам – дітям, онукам, праонукам у генах!
Відкривши в Інтернеті сторінку «Телегонія», прочитав лише «погляд Вельзевула»! Зрозуміло, що то погляд не істини, не фахівця, а лише людини, яка «виклала» в Інтернет свій «самоаналіз, світобачення», з непомічанням та виправданням цинічного боку життя з від’ємною енергетикою. Шкода лише, що та «людина» передасть свій «світопогляд» у генах своїм нащадкам. Людину, у нашому випадку жінку, можна бачити як очима Вельзевула, так і очима Бога – художника під прапором Веселки – Райдуги, бо ж саме там найчистіша позитивна енергетика… Особливо нашу жінку – українку – найчарівнішу у світі! Вона – і мама, і сестра, і донечка. Отже, не помічаючи цього, вносити життєвий чи інтернетний бруд у ці святенні поняття, то і є межа цинізму Сатани! Щиро й світло дякую моїм добрим знайомим, з якими звела мене доля, які відкрили мені свої душі і серця, дали мені справжній життєвий урок. Дякую Мудрості Вищого Космічного Розуму, тобто Богові, дякую долі, дякую Матері – волхвині Зореславі – та моїй славній Землі – Матері-Україні! Слава Вам – Славні! Слава добру, мудрості, світлу, правді, духовності!
Однокласник
Серед сірої одноманітності життя доля подарувала зустріч. Радісну зустріч через роки – то був мій однокласник. Він майже не змінився: був стрункий, підтягнутий, зі спортивною статурою. У школі не було такого виду спорту, яким би він не займався та не мав спортивного розряду. Таким пам’ятав, таким він залишився на ціле життя. Тільки сріблястий «їжачок» на голові та зморшки на обличчі видавали справжній вік мого побратима-однокласника… Ми щиро обійнялися, відчуваючи радісний щем у душі… Ой скільки ж то років пролетіло від виміру юність?! Ми усамітнились, занурились у спогади: дитинство, юність, школа – той світлий, дорогий, незабутній період¸ який людина пам’ятає і носить у серці все своє життя! Його розповідь схвилювала й вразила мене до глибини душі.
«Я служив на строковій службі, а моя майбутня дружина вже дівувала. Ходила до школи та все чекала судженого. Хлопці залицялися, бо ж була симпатичною, але, на її погляд, були «сіренькими» - хотілося «красеня». І він нарешті таки прийшов – лейтенант, золоті погони, сірі очі, русяве обличчя семітського типу, хриплувато-нахабний басок… Серце зупинилось… відібрало подих… тверезі думки впали до Вельзевула в прірву… Звався Анатолій Грицуков (Грицай – тут і далі прізвища змінені). Був професіоналом у «дівочих справах», «сексуально-стурбоване» життя почав з 15 років, «рядовим» сексом не цікавився – лише екстремальним, дефлоруванням дівчат 16-18 років, швиденько кидаючи одну та переходячи до іншої… «Я їх просто колекціонував», - вихвалявся він з цинізмом «бахура», розповідаючи подробиці. «Уявляєш, як мені було слухати «людино-тварину»?! Терпів, знав, що обов’язково оприлюдню».
… Отже, «відібрало» не тільки подих, а й розум! Що вона скаже майбутньому чоловікові, дітям, онукам, не думала! Тай що там думати, коли нічого не думаєш. Точніше думаєш, лише не головою!
Вона була вже шостою в його «колекції», а всього, як він вихвалявся, «менше на сотню від Пушкіна», бо ж Наталя Гончарова, за словами самого Пушкіна, була 114-ю любов’ю!
Її батьки будували новий будинок. Уже була збудована літня кухня, в якій жили тимчасово з бабусею та робили уроки зі старшою сестрою. Отже жили без нагляду. Саме тут і прийшов «домашній вчитель». Старшій сестрі присвоїв звання «старшина», молодшій – «сержант», і почались «уроки сексу» - спочатку в теорії, а згодом на практиці.
Ніякої любові, насправді, не було, було хтиве, звіряче, за рахунок грубої сили зґвалтування: з мольбою, слізьми та кров’ю. Тим дивніше виглядає цинізм самої дефлорованої школярки, доньки лісника – відтоді й дотепер! Не зізнається, приховує й виправдовує (можливо ще й пишається) першобахурем Грицаєм! А ще й, можливо, зневажає мене за те, що пожалівши її й дитину, я взяв на себе найнепосильніший, найбрудніший життєвий тягар - маючи щоденно перед очима «школярку й вчителя»! Навтішавшись, Грицай швиденько накивав п’ятами (він завжди так робив). Ще й «послід» залишив, тож довелося ще й робити аборт. Усі ті покидьки-покритки були, насправді, для нього живими іграшками! То була» статистика на крові», і що йому було до того, що вони, крім тіла, честі, цноти, мають душу й серце, мають надію, мають Долю! Матимуть обезчещених чоловіків, діточок, обезчещене життя, з яким їм доведеться жити щоденно! Стільки ж то сил і енергетики потрібно, щоб брехати щоденно?!
… Усім їм говорив одне і те ж: «женюсь», а вони вірили й купувались. Скільки б він ще «женився», якби остання, чотирнадцята, за його підрахунками, не сказала: «Або женись, або ж сядеш за зґвалтування неповнолітньої!» Сидіти не хотілося, а оскільки крім хама був ще й боягузом, то довелося женитись!
Він живий і до сьогодні, лише хворіє – гангрена статевих органів! Отже ні життя, ні Бог, ні Космос нічого не прощають!
… Життя продовжувалось, минув час, доля послала їй ще одного хлопця («ковалєра»). Навчався в іншому місті, приїздив на вихідні та канікули, та все умовляв «віддатись», мовляв, доки я буду на навчанні, хтось інший скористається тим, що мені належить (вона продовжувала вдавати цнотливу). Партія була вигідна – майбутній інженер. От тільки як би його «обійти»? «Старшина», тобто старша сестра, як більш досвідчена, давала «ціні поради» - як поводитись, що казати, як правдоподібно брехати. Але то не допомогло! Женя, так звали студента, «вирахував» ситуацію з так званою цнотою і вони розійшлись…
Пройшов якийсь час. Ми зустрілись, познайомились. Була милою, симпатичною, як зазвичай усі молоді. Вдавала несміливу й неціловану. Було їй на той час за двадцять. Я помічав у ній приховану журбу й печаль, щось невимовне, загадкове, привабливе, незрозуміле, дивне й притягаюче. Могла на побаченні заснути: «Пробач, зачекай, я передрімаю, втомилася…». І спала міцним, непробудним сном. Було те все якимось дивним. Можливо, то доля мене попереджала, застерігала, оберігала, а я не хотів розуміти, реагувати?! Отже, якось воно йшло. Вона продовжувала вдавати цноту! І, щойно зрозумівши, що вагітна, почала просити не відмовлятись від неї та майбутньої дитини. І я, пожалівши, не зміг відмовитися, кинувши душу, серце і життя у пекельне вогнище бруду, приниження, напівправди, прихованої брехні, немов забувши, що життя в людини лише одне! «А цнота ж раз у житті дається, то код життя і долі рветься, дітей, онуків, праонуків Грицай ті долі розірвав, спалив, життя перепсував – тобі, дитині і мені…» Отже, я зробив свій вибір між добром і злом у цьому житті. І тим болючіше, що я, чекаючи свою долю, не образив жодної дівчини – і ось така нагорода?!
… Відгуляли весілля. Весело, чи не весело, але фата на голові молодої навіщось була! Народилась дитинка, росло нівроку, гарненьке, як і всі діти. Та тільки хлопчик підріс, на ногах почало рости густе чорне волосся, чого ні в неї, ні у мене не було. Я на те особливо не зважав – чого в природі не буває. І вже потім, коли на тілі хлопчика з’явились білі пігментні плями, почав вкрадатись сумнів… І тільки згодом, прочитавши наукову статтю, стало зрозуміле джерело походження: «У молодого подружжя блондинів народився чорний хлопчик. Ні дружину, ні чоловіка у зраді ніхто навіть не міг запідозрити, і тільки згодом з’ясувалось, що кілька років тому у матері був перший статевий контакт з африканцем. І хоч дитя народилося від білого батька, колір шкіри воно взяло від того, хто позбавив тодішню студентку незайманості! Чи можливо таке? Цілком! Генетики ще у ХVIII ст. відкрили явище телегонії. Воно полягає в тому, що вирішальний вплив на потомство жінки має перший у її житті чоловік. Саме він, а не майбутній чоловік, закладає генофонд нащадків! Перший чоловік, який порушив цноту дівчини, якому вона могла й не дозволити цього зробити, є генним батьком її дітей. Народ і без генетиків знав, що хороших дітей від жінки легкої поведінки годі чекати. Телегонія довела, що на потомство жінки впливають її попередні до батька дитини партнери. Відбувається генетична мутація хромосомного ланцюжка і в першому, чи в наступному поколінні вона обов’язково дасть збій у психічних порушеннях, нетрадиційній сексуальній орієнтації тощо. Поява наркоманів, токсикоманів, біснуватих дітей – наслідки такої мутації. Народна традиція ще від трипільців-волохів берегти дівочу честь, незайманість до шлюбу – це не святенництво і не дрімучий консерватизм. У такий спосіб нація берегла свій генофонд. Тож сучасній молоді, яка легковажно ставиться до дошлюбного статевого життя, варто пам’ятати, що дівоча цнота – це майбутнє народу, майбутнє роду, яке не треба губити заради хтивої миттєвої втіхи. Сучасні прихильники розпусти злостиво заперечують (в Інтернеті також) явище телегонії, але ж неможливо заперечити добра, мудрості, духовності, святості, щирості цноти, чистоти і любові. Як ніхто в світі не може заперечити музики, птахів, квітів, радощів, а саме вони й захищають наше життя від зла, жорстокості, світогляду тварини в людині, від негативної енергетики…»
Він замовк. Я бачив, як судомило його обличчя від болю, як важко давалась йому розповідь:
«Дружина так і не зізналась, і не покаялась, довівши свою роль у житті до ступеня найвищого цинізму. Тож я все своє життя несу їхній кривавий гріх, гріх, який не вважають гріхом (навіть пишаються!) більшість чоловіків. Багато хто з жінок не заперечує, а Інтернет, можливо, навіть пишається своєю «правильною теорією» хтивого боку життя людини! Браво Інтернет! Ба навіть головний релігійний постулат «непротивлення злу насильства» підтримує (чи то виправдовує). Можна сказати, непротивлення злу насильства – то є множення зла, то є гімн рабству на землі. Навіть державі ніколи займатись такими «дрібницями», є набагато більше «серйозніших» речей, ніж якийсь генофонд .
З дружиною у мене не вистачило сил для спілкування, ми розлучилися… Невимовно шкода понівеченої долі рідної дитини. Хлопцеві за сорок, а він не жонатий. Кажуть, «доки мати не покається – дитина не жениться». Виходить, що вона його кохає, приховуючи захищає свого «першопідлотника»?!
А доля продовжувала свої випробування. Якось знайомий попрохав обрізати зимовий сад. Уже закінчував, коли підійшла сусідка і щиро попросила зробити те ж саме, мовляв, чоловік лежить хворий, і я, вже втомлений, не зміг відмовити. Закінчив під вечір і доки жіночка готувала бутерброди на вечерю, мені довелося спілкуватись з «хворим» чоловіком, який саме й був Анатолій Грицуков! Зі всілякими подробицями, цинічними жалощами: «Який я був молодим активним і от який немічний зараз…» Уявляєш, як мені було все те вислуховувати й мовчати?! І ворогові не побажаю. Колишній офіцер, до того ж член організації «Честь имею»! Отака бридота життя. Я витерпів, перемігши сам себе у черговий раз, знаючи, що обов’язково оприлюдню.
Кожна людина неповторна, вона частинка космосу, в душі і серці якої живе світлий, добрий, мудрий, потужний дух землі – Матері-України! Людина – це Бог! Але що божественного у цих двох «сексуальних відморозків»?! І, на жаль, вони не одні. Можна лише уявити, як важко жити серед них порядній і добрій людині. А таких людей також немало. Лише Мати-Зореслава мене й тримає своє світлою енергетикою любові до природи та життя. Щиро дякую тобі, Мудра волхвине! Низько вклоняюся твоїй святості, твоїй духовності!»
Настала пауза… Я з подивом бачив як світлішало його обличчя, зникали зморшки, очі наповнювалися теплом, внутрішньою силою. Я по-новому бачив, сприймав людину, мого однокласника. Він розгорнув мені світлу сторінку життя, немов світлу сторінку в інші світи. Відверто кажучи, до цього часу я просто жив! Жив, куди життя хилило, не замислюючись. А він продовжував: «Відволікаюсь, іду на природу, вона наймудріша вчитель і лікар – ліс, річка, поле – все, чим дихаєм і живем». У його очах світилась така любов до життя, що я, забувши свою «черствість», сказав : «Будь завжди таким молодим і красивим, нехай любить доля життя і Господь своєю світлою любов’ю! Спасибі, що ти в мене є!»
На останок, замість епілогу, трішки статистики з біонергетики:
Донор – людина з позитивною енергетикою, доброю енергетикою.
Вампір – людина-носій від’ємної енергетики зла, яка живе за рахунок донора.
Середньостатистична константа в Україні: 2 вампіра=1 донор. У містечку, про яке йдеться: 3 вампіра=1 донор. У Карпатах: 1,50=1,50! Там же, у Карпатах, епіцентр слов’янства.
Енергетика свяченої космосом води складає 200 одиниць константи. У таких ріках, як Дніпро, Ворскла вона складає 400 одиниць константи.
Частка чистих (світлих) донорів складає всього 0,7%, але саме вони й ліквідують усю від’ємну енергетику зла в Україні. Це добрі, мудрі, духовні люди зі світлою, позитивною енергетикою, люди зі щирою любов’ю до рідної землі в серці. Добрі слова, щирі слова (а також молитва) вимовляються з частотою 8 герц, частотою коливань електромагнітного поля Землі, і несуть у собі потужний захист, потужну позитивну енергетику!
Найпотужніша, найсвітліша енергетика – у райдузі, яку ми ще звемо Веселка – то прапор, знамено Бога на землі і саме вона через погляд контактує з людиною, наповнюючи і згладжуючи всі негативи. Можна сказати, що кожна дія, вчинок чи слово повертаються до першоджерела, як негативною, так і позитивного енергетикою. Тож нехай завжди поряд з вами будуть найдорожчі, найрідніші люди, підтримуючи своїм теплом, добром, своєю енергетикою, своєю любов’ю! Нехай любов завжди живе у ваших душах і серцях – чиста, щира, світла, бо вона є найголовніше в нашому житті. Любов – то і є життя! Любіть і тоді будете здорові ви і ваші діти. Душевно, духовно й фізично. Любіть і тоді відступить зло!
м. Київ, 2015 р.
ID:
659724
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.04.2016 10:53:39
© дата внесення змiн: 03.08.2016 11:19:45
автор: Олесь Лель
Вкажіть причину вашої скарги
|
Обираю.
