Диктує час смутні реалії буття,
Слова й емоції лягають на папері,
У кожного своя артерія життя,
Щораз печалі стукають у двері.
Чимраз коротшає стежина майбуття,
З кленовим листям опадають віти,
Нам залишається лиш час на каяття,
Цвітуть навколо запізнілі квіти.
На порозі пора пожинати плоди,
Тихо стукає спокута в двері кожні,
Душі джерела прагнуть чистої води,
Хоча підземні надра вічності порожні.